Розділ 5.1. Кішка - знак долі.

Кішки займають порожні куточки Всесвіту — вони найзатишніші.

Адріано Баккелла

Наступного дня Злата прокинулася досить рано, попри те, що була неділя. Позіхаючи, вона солодко потягнулася в ліжку. Злата розплющила одне око і глянула на годинник. Потрібно їхати на вокзал. Сьогодні повертаються Кіра з Антоном. Вона обіцяла їх зустріти. Зітхнувши, дівчина неохоче встала з ліжка. Мрія повалятися цілий день на дивані лопнула, як мильна бульбашка. Злата відчувала себе абсолютно розбитою ‒ здавалося, що у неї не залишилося ніяких сил.

На вулиці йшов дрібний дощик.

— Який паскудний ранок, — пробурчала Злата, дивлячись у вікно на сіре сумне небо.

Через годину вона вже була на залізничному вокзалі. Величезна будівля налаштовувала на атмосферу столиці й дозволяла поринути у світ каштанів. Дівчина все ще в очікуванні стояла на пероні з парасолькою в руках, ховаючись від дрібного дощу, який вже потроху припинявся. Звідусіль лунав шум натовпу і руху поїздів. Відчувалася солодкість очікування і радість зустрічі. Ранкова кава, яка була випита на ходу, хоч і додала Златі трохи бадьорості, але їй досі хотілося спати. Темні хмари на небі почали розсіюватися, звільняючи шлях сонцю. Місто заграло яскравими фарбами. Київ ставав більш привітним. Через пів години вже прибув потяг. Сонно вдивляючись у натовп, дівчина шукала очима друзів. Нарешті Злата побачила Антона з Кірою, які виходили з вагона, і почала махати їм рукою. Помітивши Злату, друзі посміхнулися у відповідь. Кіра на емоціях кинулась їй назустріч.

— Златкаа! Як же я скучила! — радісно вигукує Кіра, підбігаючи до Злати.

— Ага. Ми аж цілих три дні не бачилися! — сміється Злата й огортає Кіру у свої обійми.

— Привіт, дорогенька! Як я радий тебе бачити! Як ти тут? — Антон підійшов до дівчат і в знак вітання поцілував Злату в щічку.

— Привіт! Все добре, — відповідає Злата. — Ну що, друзі? Поїдемо до мене? Поснідаємо разом. Ви ж, напевно, голодні з дороги. Заодно й розповісте, як з'їздили, — пропонує вона. Злата вже зрозуміла, що Кірі не терпиться поділитися враженнями з усіма подробицями. На відміну від Злати, вона була сповнена сил, енергії й відчувала себе чудово.

— Ні, дякую. Я в потязі перекусив. Краще поїду додому, висплюся. Відпочину трохи, потім на роботу заскочу. А Кіра, якщо хоче, нехай їде з тобою. Поговоріть про своє дівоче, — говорить Антон. — Ти зі Златою? — звертається він до Кіри.

— Так. Я ненадовго, — відповіла дівчина. — Незабаром повернусь.

— Гаразд, кохана! — Антон ніжно поцілував Кіру. — Все, дівчата, я побіг! А ви не сумуйте і поводьте себе добре! — хлопець жартома пригрозив їм пальцем.

— Неодмінно! — сміються дівчата у відповідь. — Бувай!

— Бувайте! — прощається Антон і прямує в іншу сторону, а дівчата крокують до станції метро «Вокзальна». Кіра зі Златою ледь встигли вскочити у вагон, як відразу пролунав монотонний голос диктора: «Обережно, двері зачиняються! Наступна станція "Політехнічний інститут...” ».

— Кір, будь ласка! Ти можеш не поспішати? У мене ноги болять! — стогне Злата, намагаючись догнати подругу, коли вони вже вийшли на "Нивках". Кіра різко зупинилася. Вона насупила брови, не зводячи погляду від Злати.

— Щооо?! З якого переляку в тебе ноги болять? — з подивом запитує Кіра, різко зупинившись. — Що сталося? — в її голосі пробігли тривожні нотки.

— Та не хвилюйся! Нічого особливого. Це після вчорашнього, — заспокоює Злата, сором'язливо опускаючи очі.

— Не зрозуміла... А що було вчора, га? — Кіра примружила свої блакитні оченята і з цікавістю подивилася на свою подругу.

— Давай потім розповім, гаразд? Все нормально. Чесно! — запевняє Злата.

Кіра лише мовчки зітхає у відповідь і хитає головою.

"Все з нею ясно. Вона у своєму репертуарі!".

Злата ледве встигала за Кірою, ноги просто гуділи й виразно нагадували про вчорашню прогулянку по місту, на якій Ярослав із задоволенням розповідав Златі про архітектуру Києва і його визначні пам'ятки. Ярослава, як архітектора, дуже зацікавив будинок В. Городецького. Він побудований у формі куба з характерним для модерну еклектичним використанням різних стилів. Фасади будинку оздоблені скульптурними прикрасами на мисливську і міфологічну тематику. Завдяки цьому він отримав назву "Будинок химер", а його інтер'єр розписаний під морське дно. Ще цікаве і незабутнє катання на льоду! Ця субота була дуже насиченою, цікавою і пізнавальною.

— Фух! Нарешті на місці! — з полегшенням вимовила Злата, відкриваючи двері квартири, коли вони з Кірою приїхали до неї додому. Дівчата увійшли на кухню. Погляд Кіри впав на розкішний букет ромашок, що стояв у вазі на кухонному столі.

— Це що? — цікавість Кіри наростала ще більше. Вона нетерпляче приготувалася слухати Злату.

— Квіти, — коротко відповідає та.

— Та я бачу, що не бур'ян! Я питаю, звідки вони? І хто це такий "догадливий" і знає, що ти любиш ромашки? — не вгамовується Кіра. Хоча у неї були припущення з приводу цього. Дівчина була майже впевнена у своїх здогадках. — Ярослав?

— Так. Ярослав, — відповідає Злата, розуміючи, що їй не уникнути розпитувань Кіри, чудово усвідомлюючи, що її подруга буде трактувати це зовсім по - іншому.