Розділ 3. Найкращі подруги

Я відношуся до тебе, як до подруги, просячи бути

поблажливою до моїх недоліків зараз, в надії

на те, що в майбутньому ти будеш поблажлива до моїх чеснот

Кетрін Менсфілд

Сьогоднішній день пройшов, як зазвичай. Ті думки, які недавно роздирали душу трохи відступили та розвіялися, як ранковий туман, а внутрішній стан Злати повернувся у своє звичне русло. Вона повернулася з роботи пів години назад і зараз проводила час на кухні, займаючись приготуванням вечері. Через деякий час Злата почула наполегливий дзвінок у двері.

— Привіт, можна до тебе? Злато, я тобі телефонувала, але ти трубку не брала, — швидко протараторила з порога Кіра.

— Привіт, Кіро! Я не чула, на кухні була, а телефон в сумці лежить. Проходь! — вітається дівчина, впускаючи у квартиру подругу. — Якраз повечеряємо разом. Я овочеве рагу готую. Дуже корисно і смачно!

— Не відмовлюся. Тобі допомогти?

— Ні, дякую. Все вже майже готово, — відповідає Злата, прямуючи з Кірою до кухні.

— У тебе все гаразд? — запитує Злата, уважно дивлячись на подругу. Вона розуміла, що Кіра хоче з нею поговорити. — З Антоном знову посварилася?

— Звичайна справа. Нічого особливого, — відмахується Кіра. Але вона все ж не стримує своїх емоцій. — Уявляєш, я з ним серйозно говорю, обурююся! А він мені: "Ти така класна, коли злишся". Ще й посміхається при цьому! Тепер я розумію, чому він дратує мене постійно. Милується! Зараза!

— Та він кохає тебе! Раз терпить твої капризи. Це я тобі, як психолог кажу, — сміється Злата, ставлячи перед Кірою тарілку.

— Авжеж... Кохає. — зітхає Кіра, колупаючись виделкою в тарілці. Вона про щось глибоко задумалася, спрямувавши свій погляд в одну точку. — Можна я в тебе сьогодні заночую? — тихо спитала вона, не піднімаючи погляд на Злату.

— Кір, ти чого? — Злата присіла ближче до подруги. — Ну не сумуй! Чи ти мені щось не договорюєш? — вона занепокоєно глянула на подругу. — Залишайся, звичайно. Це через Антона? Точно все нормально?

— Та ніби ні. Нічого такого не сталося, все як завжди. Просто якось... — намагається пояснити Кіра. — Мені здається, що чогось не вистачає. Він не уважний до мене, не чує. Він мене зовсім не розуміє! Це іноді просто дратує мене!

— Як це банально! Він мене не розуміє, не вистачає уваги, і так далі... Та зрозумій же ти! Поки обоє не усвідомлять, що річ не у тім, що хтось кращий, а хтось гірший, а те, що чоловіки й жінки РІЗНІ, тоді можна знайти точку дотику. Про це потрібно тобі йому говорити, а не мені! І прямо сказати, що хочеш і що тебе так засмучує. Я ж тебе знаю. Ти ображаєшся на нього, а ось на що саме ‒ нехай сам здогадується! Антон сидить там і сушить голову, в чому ж він «завинив»! Адже так? — Злата уважно подивилася Кірі у вічі. — Значить, я маю рацію, — відповіла дівчина на своє ж запитання, судячи з мовчання подруги. — Послухай, Кіро. Це ж чоловіки! Вони натяків не розуміють. Ні, ну бувають, звичайно, винятки. Не всі ж однакові. Але в більше марно очікувати, що вони будуть відчувати твої бажання, читати твої думки та розуміти тебе без слів. Це ілюзія прозорості. Досить ‒ таки типово.

— Тільки давай без цієї термінології, гаразд? Я до тебе, як до подруги прийшла, а не як до психолога! — сердиться Кіра, яка явно розраховувала на жіночу солідарність. Дівчина почала прибирати зі столу, поки Злата ставила чайник і виймала чашки з буфету. У цей момент у Кіри задзвонив телефон.

— Про вовка промовка! — буркнула вона, дивлячись на екран. — Не хочу з ним розмовляти. Немає настрою.

— Він же хвилюється! Так не можна, Кіро! Відповідай йому! — наполягає Злата. Вже через пару хвилин, пролунав рингтон її мобільного телефону. Вона швидкими кроками попрямувала в передпокій. Діставши в сумочці свій телефон, дівчина повернулася на кухню.

— Ну ось... А я що говорила? Що мені йому сказати? — запитує Злата, тримаючи в руці телефон, який все ще продовжував безперервно дзвонити. Але Кіра жестом дала зрозуміти, що вона не має наміру зараз говорити з Антоном.

— Так, Антоне. Привіт! — Злата відповідає на дзвінок і водночас дивиться на Кіру, несхвально хитаючи головою. — Так, Кіра у мене. Ти не хвилюйся, все добре. — Вона просто заснула, ми фільм дивилися, — доповідає Злата, намагаючись надати переконливості своєму голосу — Так, заночує у мене... Угу... Ок. І тобі добраніч!

— Кіро, ну ти даєш! Хіба так можна?! Піти, грюкнувши дверима! Як дитина, чесне слово! Ти чого завелася на рівному місці? Він же місця собі не знаходить! Ще й брехати мені через тебе довелося. Видно, що він мені не повірив. Не дурний же! — накинулася на подругу Злата, закінчивши розмову з Антоном. Кіра лише фиркнула у відповідь.

— Гаразд, — вже спокійніше говорить Злата. — Проходь у вітальню, а я зараз чай принесу. Може і правда якийсь фільм подивимося?

Дівчата проводили затишний вечір за переглядом фільму в тихій, домашній атмосфері та періодично перемовлялися між собою, обговорюючи сюжет. Було так легко і спокійно.

— Злат, а що в тебе з цим ... Ярославом? — нерішуче запитала Кіра після закінчення фільму.

— Це ти про що? — звівши брови, Злата підняла на неї здивований погляд — Смішно навіть ... Та нічого! Кір, я бачила його всього пару разів. Просто випадково зустрілися. От і все.