Розділ 2. Початок змін

Зміни — це незмінність в мінливих обставинах

Семюел Батлер

Був прекрасний чарівний ранок. Неділя. Злата прокинулась в чудовому настрої. Вона солодко потягнулась і, повільно піднявшись з ліжка, вийшла на балкон. Дівчина заплющила очі й підставила обличчя теплим сонячним променям. Невеличкий вітерець легенько тріпав її волосся. Весна була в розпалі! Голосно співали птахи, було чисте безкрайнє небо, зеленіла трава, цвіли дерева, ще більше прикрашаючи місто. Насолоду блаженним весняним ранком, несподівано перервала мелодія телефона. Злата повернулася в кімнату, щоб відповісти на дзвінок.

— Так, Кіро. Доброго ранку! — відповідає дівчина, почувши голос подруги. — Так, звісно. Я пам'ятаю... Я зрозуміла, Кір ... Вероніка не відповідає на дзвінок? Так вона спить ще напевно. Ти хіба не знаєш, що вона любить поспати? — сміється Злата. — Тим паче сьогодні вихідний, восьма година ранку... Гаразд. Домовилися, — закінчивши розмову, Злата попрямувала на кухню, щоб приготувати сніданок і насолодитися ароматною кавою. Знову задзвонив її телефон.

"Так що ж таке! Кіра, напевно, забула щось сказати..." — здогадується Злата. Але її брови поповзли вверх, коли вона побачила на екрані незнайомий номер.

— Так, я слухаю. А хто це? Ярослав? Який Ярослав? Ах, Ярослав... Вибач, не впізнала. Привіт!... Ні, сьогодні не можу, я вже з друзями домовилася... Гаразд, — байдужим тоном відповідає Злата. Дівчина була трохи здивована, але цей дзвінок для неї зовсім нічого не означав, тому поклавши слухавку, вона відразу забула про нього і, як ні в чому не бувало, зайнялася своїми справами.

Ближче до обіду Злата почала потихеньку збиратися на зустріч з друзями. Вона надягла джинси, заплела волосся в розкішну косу та зробила легкий макіяж. Настрій був просто чудовий! Знову зателефонувала Кіра, повідомивши, що вона вже під'їжджає. Накинувши поверх футболки тонку куртку, Злата швидко схопила сумку і спустилася вниз. Коли дівчина вийшла з під'їзду, вона посміхнулася і на повні груди вдихнула свіже повітря. Пахло весною. Незабаром ще й каштани зацвітуть. Ласкаве сонце піднялося вище, посилаючи на землю приємні промені. Весняна "ідилія" надихала на хороші оптимістичні думки. В такі хвилини віриш, що всі мрії збуваються. Чекаючи Кіру, Злата неспішними кроками пройшлася по доріжці. Раптом її обличчя відобразило вищу міру подиву ‒ назустріч йшов хлопець з приємною зовнішністю. Його карі очі випромінювали світло, а його губ торкалася вже знайома і така чарівна усмішка.

— Злато??? Оце зустріч! Привіт! Маєш чудовий вигляд! — хлопець здивований не менше, але щиро зрадів, побачивши дівчину.

— Привіт, Ярославе! Ніби вже віталися сьогодні вранці, — Злата посміхнулася йому у відповідь. — Ти завжди з'являєшся так несподівано?

— Це не я, це – доля! — жартує Ярослав. — А якщо серйозно, я просто недавно отримав в Києві нову роботу в одній будівельній компанії й тепер тут неподалік орендую квартиру. Ось вийшов в магазин і несподівано побачив тебе. А ти що тут робиш?

— Ми з друзями домовилися зустрітися, посидіти в суші ‒ барі, — розповідає Злата. — Подруга повинна зараз під'їхати. Звідси не так вже й далеко, тому ми з нею вирішили пройтися пішки. Погода чудова! Ось чекаю її. І, як не дивно, це б не звучало, я теж живу тут неподалік.

— Нє, ну це точно доля! — сміється хлопець. — Може, зустрінемося якось? Поспілкуємося.

— Це ти мене на побачення запрошуєш? Чи як? — кокетливо запитує Злата. Але тільки тому, що у неї сьогодні був чудовий настрій, а насправді вона не збиралася з ним нікуди йти.

— Типу того. Ну то як? Згодна?

— Ок. Потім зателефонуємо, — ввічливо відповіла йому Злата. — Подруга ось уже йде, — вона кивнула на яскраву блондинку з блакитними очима, яка стрімко наближалась до них. — Бувай! Була рада тебе побачити.

— Я теж. Бувай! Сподіваюся, ще побачимося, — прощається Ярослав, прямуючи в іншу сторону.

— Хто це був? — з великою цікавістю запитала Кіра, підійшовши ближче до подруги.

— Так ніхто. Просто повз проходив.

— Ага, так я й повірила! Цей "ніхто" повз проходив і, побачивши тебе, вирішив з тобою поговорити, так? — саркастично пирхнула Кіра. — Я думала...

— Іноді ти занадто багато думаєш, а це шкідливо! — перервала її Злата, тихенько хіхікнувши.

— І так завжди ... — безнадійно зітхає Кіра. — Скажи хоча б, як його звуть.

— Вгамуйся ти! Ярославом його звуть. Та й взагалі ... Це не має ніякого значення. Ходімо вже. Всі інші вже там? Телефонувала їм? — Злата швидко переводить тему.

— Вони теж скоро будуть. А він нічого так ... Симпатичний хлопець, — Кіра не заспокоюється. Злата у відповідь лише похитала головою і закотила очі.

Дівчата увійшли в суші - бар. Всередині закладу було дуже затишно і світло. Атмосфера, яка тут панувала, відповідний інтер'єр сприяли приємній бесіді й дозволяли відвідувачам закладу трішечки поринути в Японію. За столиком біля вікна їх нетерпляче чекали двоє хлопців, які помітивши дівчат, жестами покликали до себе.

— Нарешті! Дівчата, де ви ходите?! — роздратовано вигукнув Антон.

— Ми вже зачекалися вас! Ну скільки можна? — приєднується до Антона його друг Ігор.

— Нє, нормально взагалі? І це замість "привіт"! Я не зрозуміла, що за "наїзди"? — обурюється Кіра. — Між іншим, дівчатам можна трохи й спізнитися,— виправдовується вона, сідаючи поруч з Антоном.