VII. Дика червона квітка

Після відходу Ферроля, Рейтар ще довго сидів під липою, байдуже спостерігаючи, як у блакитному небі перекидаються птахи, відчуваючи біль, розбитість і розпач.

Потім він підвівся і приступив до своєї важкої роботи.

У маленькій споруді, схожій на кухню, Рейтар склав простий і міцний вогнище, набив топку суччям і гілками так, щоб Харита могла почати куховарство коли завгодно.

До полудня Рейтар, змокнувши від поту, голий до пояса, викопав яму для вапна, розрив і вирівняв землю всередині майбутнього будинку, прибрав рештки каміння. Він працював швидко та зосереджено, без зайвих рухів. Випрямляючись, щоб перепочити, він дивився на виконану роботу і уявляв, що ще можна зробити. Коли він замислювався, земля навколо його ніг починала швидко покриватися рожевими плямами, ніби повітря мітило її кров'ю. Ці плями з'являлися на колінах і навіть руках Рейтара. Не наважуючись вдивлятися в це явище, він поспішав знову зайнятися справою, і плями потроху зникали.

Незабаром вся робота для кирки та лопати була закінчена. Перепочивши в тіні і трохи випивши води, Рейтар почав настилати підлогу.

Стіни поділяли простір першого поверху на два приміщення: одне велике, інше менше, і в кожному з них було вікно. Рейтар розпочав підлогу великого приміщення. У нього було зібрано окрему групу плоских каменів. Він укладав і утоптував їх поруч, представляючи форму цих невеликих плит, щоб менше було метушні з відбиванням цих країв. Оббивати каміння він міг лише киркою у дворі. Орудувати цим інструментом було дуже незручно; тому, розшукавши серед купи заліза важкий молот, Рейтар став діяти ним.

Незабаром він дуже втомився, але не хотів відпочивати, бо з посиленням спеки рожеві плями почали з'являтися все яскравіше і частіше. Рятуючись, Рейтар глянув угору, у синю висоту; у ній пролетів птах, гублячи червоні краплі. Безпорадно озираючись, нещасний чоловік узяв пляшку, випив води і пішов через браму до моря.

Незабаром він дійшов до того місця, де блакитний прибій шліфував каміння і намивав пісок, мляво подивився на краба і кинувся в море.

Коли він вийшов на берег, то почував себе легше, ніби став оновленим на якийсь час.

Повернувшись і знову приступивши до роботи, він працював, доки втомлена, але щаслива Харита з'явилася в тіні проходу.

Вона весело помахала йому рукою і вигукнула:

- Мій привіт титанам! Але ж тут можна тепер вальс танцювати! Чудеса! Рада вас бачити, Рейтаре. А я підкупила дечого! Зараз людина привезе візок із поклажею. Допоможіть принести все сюди. Ах, я бачу вогнище!

Харита підійшла до літньої кухні, зазирнула в топку і засміялася.

- Чудово, Рейтаре, - сказала захоплена дівчина. – Краще й не можна уявити! Дякую від щирого серця!

Рейтар був задоволений. На його суворому змученому обличчі блиснула усмішка. Галюцинація зникла і полегшало.

- Так, я знаюся на вогні, - промовив він. — Доводилося багато розводити багать у лісі, та й удома я вмію поводитися з вогнем.

Через десять хвилин босоногий підліток у конічному солом'яному капелюсі, посланий Флетчером, притяг у плетеному ручному візку куплені речі та матеріали. Рейтар вийшов йому допомогти, і вони затягли візок через ворота фортеці. Рейтар вивантажив кошик провізії, згортки матерії, інструменти, поніс на кухню ящик із посудом.

А Харита дала кілька монет хлопчику і відпустила його. Він помчав по доріжці додому, гуркотячи колесами візка, швидкий, наче блискавка.

Рейтар переніс вантаж у внутрішній двір, установив великий бляшаний бак, сів у тіні передихнути, закурив, спостерігаючи, як завзято порається Харита.

«Зовсім як моя Леона», - думав він. – «Звичайно, жінка моя й старша і досвідченіша за цю дивачку, але сутність одна: перш за все - турбота про інших».

Але Хариті тепер було не до нього. Накинувши фартуха, вона клопоталася біля вогнища. У трьох емальованих каструлях треба було варити м'ясо, боби та овочі.

- Знаєте, ми не харчуватимемося одним повітрям. Для такої важкої роботи треба добре їсти! Спочатку я приготую щось простіше, але й ситніше, а згодом вивчу і пригадаю всю кулінарію! – казала дівчина Рейтару, розставляючи на дерев'яному столі тарілки, каструлі, склянки, чашки.

Вона підняла цебро для води.

- Допоможу вам, - сказав Рейтар, підходячи до маленької кухоньки і беручись за відро. – Я принесу води.

— Нічого, відром я сама займусь, — заявила Харита. - Треба дещо помити морською водою. А вам потрібно перепочити і добре підкріпитися, прошу вас... Хіба це можна – жити упроголодь?

Рейтар махнув рукою.

- Тут вам батько наказав передати те, що ви просили. Сідайте й поїжте, одним тютюном ситі не будете. Ось вам горілка, ось вам сир та копчена риба. Ось хліб…

Рейтар мовчки відкрив пляшку штопором складаного ножа, почав пити доти, доки вистачило подиху. Поглянувши на решту, він повністю осушив пляшку і з'їв шматок сиру. Після цього його дике, виснажене обличчя прийшло в порядок.

Харита витріщилася на нього.

- Так її! - сказала здивована дівчина. - У мене просто дух захопило! А вам не зашкодить ця дитяча порція?