Закінчення

Хлопець швидко біг, бо розумів, що вона втрапить в халепу. Дівчина пройшла до закінчення воріт, аж раптом хтось її повертає до себе. Рухи були такі прудкі, що Зоряна ледь спам’яталась. Щось притягло її до себе. Воно було дуже тепле, і гладило її по голівці, а другою рукою по спині. Їй було неймовірно тепло і затишно, наче у раї. Серце не ставало битись. Вона трохи відійшла і глянула у горіхові очі, що ледь блищали під світлом вуличного ліхтаря.  
- Давай я тебе проведу додому, а то мало що може трапитись.  
- Добре. – вирвалось з її вуст. 
Вони йшли у повній тиші. Де не де було чутно, як гудуть поліцейські машини. Ця тиша вбивала його і помаленьку виїдала її.  Йому хотілось поцілувати її, але знав- це неможливо. Зоряна хотіла взяти хлопця за руку, але розуміла що далі продовжуватись явно не зможе ця історія.  
- Ось ми вже прийшли- голос Артема вибив дівчину з роздумів. Вони стояли один до одного повернуті обличчями.  
Він хотів підняти руку до її пасма волосся, що гойдалось плавно, але лише торкнувся свого обличчя. Його очі не були такими синіми як раніше. Раптом вона пішла у бік свого під’їзду так і не промовивши ні слова. Біля дверей щось її змусило повернутись, але слід за ним простив.  
Середа у будинку Артема видалась клопіткою. Усі поїхали за місто, залишивши хлопця самого дома і не подзвонивши Зоряні.  
Таксі зупинилось і з нього вийшла легкими кроками йдучи, головна героїня. Вона постукала у голові двері, але там нікого. До її вух долинами звуки ударів об грушу. Вона не стрималась і пройшла в підвал, звідки чулося їй. 
     Відчинивши двері дівчина побачила напівроздягненого хлопця. По його оголеному торсі текли крапельки поту. Вони виглядали звабливо. Він був у неймовірній формі. Кубики виділялись, а прокачані руки додавали шарму. Зоряна не помітила як удари об грушу зупинились і хлопець рушив у її бік. Артемове тіло продовжувало рухатись, доки головна героїня не була приперта до стіни. Потім він поклав свої руки біля її голови і промовив: 
-То тебе зацікавили мої мускули? – з насмішкою запитав.  
- З чого ти це взяв?  
- З твоїх поглядів, – не відходячи від суті промовив чоловік.  
- Це не... Не...- відповіла головна героїня, а потім додала,- Ти мене не цікавиш.  
Хлопець усміхнувся, а потім мовив:  
-Та невже.  
Прудкими рухами його губи завоювали її, а рука торкнулась вже давно невідомої шийки. Хлопець цілував не довго. Як тільки він випустив дівчину з свого полону, то та глянула пронизливо в його глибокі карі очі. Вона, довго не думаючи, стала навшпиньки і солодко поцілувала парубка. З його вуст вирвались ледь чутні слова: 
-Я тебе кохаю.  
- Я тебе також,- ласкаво і ніжно відповіла Зоряна.  
- Я хочу, щоб ти була зі мною. Ти згідна зустрічатись, і розпочати все заново? 
- Так. 
Одягнувшись він підвіз її додому 
-Трохи сумно, що ти більше не приходитимеш до нас додому. Діана так тебе полюбила.  
- Я буду з нею бачитись ще купу разів, – відповіла дівчина і поцілувала хлопця.  
Дні змінювались тижнями. Настав день від’їзду. Дівчина мовчала про те, що вона спочатку заверне в іншу країну, здійснювати свою мрію. Вона дотримувала слово перед його бабусею.  
В цей час хлопець запитав у маленької племінниці: 
-Як ти гадаєш, про що мріяла Зоряна? 
- Взагалі то мені вона говорила, але казала нікому ні слова,- лукаво відповіла мала бешкетниця. 
- Але ж ти можеш мені це довірити. Я нікому й слова не скажу,- переконував Артем малечу. 
- Ну добре. Вона мріяла полетіти до Франції. Зараз за годину її літак відправляється. Вона ще говорила, що не знає коли повернеться. 
Хлопець, нічого не промовивши, швидко сів у машину і рушив у аеропорт. На щастя, аеропорт був недалеко, тому це зайняло 10хв. Артем кидався стрімголов шукати її серед натовпу. І ось вона. Ті ж самі джинси, светр, а ще черевики, що так личать до її неземного, сіренького кардегана. Зоряна раптом повернулась і побачила його. Їй хотілось сховатись, та було надто пізно. Її думки були залиті його поцілунками, що були адресовані саме їй. Артем підійшов до неї і мовив: 
-На який край Землі б ти не пішла, я завжди буду з тобою. Чого б ти не захотіла, я завжди виконуватиму це. Яким літаком ти б не летіла, я наздожену тебе. Я обіцяю. І сьогодні я хочу почати цю подорож з тобою. То ти приймеш мене? 
- Мг,- тільки вдалось вимовити їй  
«Далі? Далі, що?»- запитаєте ви мене. Хм. 
А далі вони рушили на літак, який прямував в Париш, а звідти в США. І від того моменту разом. І вже назавжди.