Частина 17

Кастинг-менеджер уважно вислухав мене та, втомлено схиливши голову набік, подивився крізь круглі, як у Гаррі Поттера, окуляри. Від хвилювання я тремтіла кожною клітиною тіла, довелося зціпити пальці у замок, аби це не впадало в очі співрозмовнику.  

- Ваша історія цікава, але… Що побачать глядачі по ту сторону екрана? Молоду, вродливу та незалежну дівчину! А це, на жаль, нікого не чіпляє. Вам не будуть співпереживати. 

Серце завмерло. 

- То що мені робити? - запитання прозвучало трохи різко, але мене це не турбувало. - Відрізати ногу для більшої драматичності?

- Ні, ногу ми залишимо, - він посміхнувся. - Але емоцій варто додати. Поясню на прикладі… Наша цільова аудиторія - глядачі віком сорок з плюсом, домогосподарки та мами у декреті.

А ще Тимур. Я приховала нервовий смішок за приступом кашлю.

- Вибачте.

- Героїня має бути близькою для глядача, викликати емоції, аби ці самі домогосподарки хапалися за серце та тримали за неї кулаки. Їм було б набагато легше пройнятися вашою проблемою, якби у студію прийшла, скажімо, молода сімейна пара, яка мріє про дітей, але не може їх мати через ваші дитячі травми. Спершу - нічого особливо, але ми б копнули глибше, притрусили все давніми страхами, образами на батьків, боротьбою з навколишнім світом. А поруч сидів би ваш чоловік і повторював, що ладен пройти з вами крізь вогонь і воду. Все - їхня увага в нас у кишені.

- Тобто, якщо я притягну з собою чоловіка, то ви мене візьмете?

- Не просто притягнете, а покажете справжні почуття… Зможете надавити на емоцію, то так. 

Мене наче громом вдарило.

- Я зроблю це! Вам же не обов’язково свідоцтво про шлюб показувати? Знайду якогось актора, брата, свата… Ми так відіграємо цю історію, що жіночки перед екраном сльозами сусідів затоплять. Тільки дайте мені таку можливість.

Чоловік повертів у руках простий олівець, випив води ти замислено постукав пальцями по столу. 

- Гаразд. Я даю попередню згоду. Вважайте, що предкастинг ви пройшли, але на зйомки промо, вже маєте бути з чоловіком. 

- Зрозуміла! - у голові вибухали салюти.

- Даю вам тринадцять днів на пошуки та репетиції.

- Дякую! Дякую вам.

З офісу я вийшла сповненою радості. Це відчуття було схоже на те, коли я дізналася, що вступила на бюджет до університету. Тільки в сотню разів сильнішим. На роботі я теж увесь час посміхалася. Мене навіть не напружував хамовитий старий байкер, якому я робила тату на пальцях рук. Від нього несло міцним тютюном, а сам він методично виносив мені мозок розповідями про кількість зваблених ним жінок. 

- Щось з нашим Феніксом не так… - пліткував начальник, попиваючи каву з адміністраторкою. - Може, закохалась?

Я зупинилася біля них та поцупила одну з цукерок для клієнтів. 

- А ось і не вгадали.

- Шкода… - видихнув Круп. - А я вже нафантазував собі, що зміг підкорити твоє серце.

Дивовижно, цей стариган, мабуть, був ровесником самого Мерліна, а й досі міг подивитися на жінку так, що та починала червоніти. 

-  Ви підкорили його ще задовго до нашого знайомства, пане Круп!

По дорозі додому я забігла до магазину. Спершу хотіла купити пляшку шампанського, щоб відсвяткувати сьогоднішні події, але згадала до чого призвело ігристе минулого разу, і обмежилася смаколиками для Олега.

Тимур все довше затримувався на роботі, мені навіть стало цікаво побувати у його кав’ярні. То мало б бути щось грандіозне, якщо з’їдало стільки часу та зусиль. Проте, коли він таки повернувся, то першою ж справою кинувся розпитувати про співбесіду. Я помітила, що він реально переймався моїми успіхами. Це було незвично, але дуже приємно. Мене два рази просити не довелось, я відразу вивалила на нього все.

- Тому, - нарешті наблизилася до кінця, - мені потрібні гроші, які ти обіцяв. Хороший актор коштуватиме не дешево.

- Але ж... - він розгублено почухав потилицю. - В мене ще десять днів в запасі.

- Так, знаю. Просто ти не думай, що зможеш уникнути оплати. Мені ці гроші кров з носа потрібні.

- Розумію.

Він навіть не погодився на вечерю, хоча я вперше приготувала на нас двох. Тимур пішов до себе на балкон і мовчки лежав там, дивлячись у стелю. Аж поки не заснув.

Тимур

Раніше я був впевнений у тому, що Оксана хоче здерти з мене гроші за свої забаганки. Розтринькати по крамницях, поїхати відпочити чи знайти собі більш пристойне житло. Це ж логічно, вона молода дівчина і коли їй відриватися, як не зараз. Я не зізнавався, що в моїх кишенях вже давним-давно порожньо, і поки вона не розповіла про намір робити операцію, ставився до цього більш-менш просто. Сподівався, що за місяць таки зможу вибратися з фінансових труднощів, а як ні, то Оксана трохи почекає своєї винагороди. Але тепер… Вона покладала великі надії на цей гонорар. Я починав відчувати себе повною сволотою, через те, що ставлю під загрозу здійснення її мрії. Навряд, хтось погодиться грати роль її чоловіка безкоштовно… Якби там не було, а я мав заплатити обіцяне.

Марк змусив прийти на ярмарку, яку влаштувала його дружина. В мене було вдосталь більш важливих справ, але друг не так часто просив про послугу, тому я погодився. Невеликий парк, де колись Аліна вчила мене кататися на роликах, перетворили на фантазію схибленої феї. Тут тобі і поні на кожному кроці, і цукрова вата у веселкових кольорах, і батут, що нагадує замок. Я пробирався крізь десятки повітряних кульок до Марка, котрий розгулював у костюмі чарівника та роздавав морозиво.

- Ну і як тобі? - запитав, потискаючи йому руку. - Зручно вмостився під каблуком? 

Страх, що можуть зробити з нами жінки. Той Марк, до якого я звик, ніколи б не одягнув на себе маскарадний костюм, а тим паче не з’явився б у ньому на людях.

- Ти натякаєш на мій вигляд?

- Здогадався.

- Так… - він підійшов ближче, щоб нас не чули діти. - Мені це сповна компенсується. Не буду вдаватися у подробиці, але цей і ельфійський костюм, у якому тут бігає Ніка, ми купили задовго до Ярмарку.