Дитячі оповідання
У бабусі влітку
Ранок пахнув теплим молоком.
Бабуся наливала його в кухлі, і на поверхні тремтіла пінка,
схожа на маленькі хмаринки.
Вони пливли біля краю, чіплялися за ложку, зникали, якщо довго
дивитися.
Я сидів біля вікна й слухав, як півень прокричав — ніби ввімкнув світло
у дворі.
Двір був повен курей.
Вони бігали так важливо, ніби в кожної були свої секрети.
Одна щось шепотіла іншій, друга робила вигляд, що не чує.
Третя дивилася на мене так, ніби знала, що я все розумію.
Я пішов за ними, і трава лоскотала ноги.
Мокра, смішна, як язик цуценяти.
Кури не тікали, вони кружляли навколо, ніби водили мене по карті.
— Куди йдеш? — крикнула бабуся.
— Шукаю, де земля відкривається.
Бабуся засміялася, але я бачив: там, де курка шкребла лапкою, у
землі блиснула крихта золота.
Маленька, як зірочка.
Я присів і подумав: може, кури копають скарби.
Тільки нікому не розповідають.
Я став спостерігати за ними щоранку.
Вони копали, іноді знаходили ґудзик.
Іноді — кісточку. Іноді — нічого.
Але одного разу курка викопала скляну кульку.
Синю, як небо перед дощем.
Я взяв її.
Вона була тепла й тремтіла в долоні.
Я показав її бабусі.
Вона сказала:
— Це просто скло.
А я знав: це око землі. Воно дивилося на мене й кліпало.
#894 в Різне
#149 в Дитяча література
#1164 в Сучасна проза
Відредаговано: 30.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
