Дитячі оповідання
Телефон для хмар
На балконі стоїть старий телефон із дисковим номеронабирачем.
Чорний, важкий, із тріщиною на слухавці.
Бабуся каже, що він зламаний, але я-то знаю правду.
Він просто телефонує не туди, куди потрібно людям.
Учора вранці сонце світило у вікна золотими смужками.
Я підняв слухавку й набрав перший-ліпший номер.
Диск крутився повільно, зі скрипом.
— Алло? — прошелестіло у відповідь тихим голосом.
Це була хмара, біла й пухнаста.
Виявилося, вони всі записані в телефонній книзі під номером «07».
— Як справи? — ввічливо запитав я.
— Пливу над вашим будинком, — відповіла хмара.
Тепер ми розмовляємо щодня після обіду.
Хмара розповідає, як пливе над містами й селами.
Як сумує, перетворюючись на дощ над квітковими клумбами.
Іноді вона плаче — тоді в слухавці чути булькання.
Я намагаюся втішити її добрими словами:
— Ти ж знову станеш легкою і веселою.
— Але я вже не буду тією самою хмарою, — сумно шепоче вона.
Бабуся не розуміє, з ким я розмовляю.
— Там же тільки гудки та перешкоди.
А мама думає, що я граю в телефонні ігри.
Але я справді чую голос хмари.
Сьогодні після дощу телефон мовчить.
Беру слухавку — тільки довгі гудки.
Може, моя хмара випарувалася остаточно.
Завтра спробую зателефонувати зорям.
А поки чекатиму біля вікна.
Раптом побачу знайому хмару в небі.
І вона помахає мені пухнастим краєчком.
#885 в Різне
#148 в Дитяча література
#1169 в Сучасна проза
Відредаговано: 30.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
