Дитячі оповідання
Річка на асфальті
Я прокинувся рано, коли вікна були ще сині.
Сусіди топили піч, і дим ішов угору, наче намальована доріжка для хмар.
Я довго дивився, як він тягнеться, і думав, що, можливо, саме так люди розмовляють із небом.
На кухні мама ставила чайник. Він шумів і тремтів, ніби хотів утекти.
Я сидів на табуретці й чекав, коли з носика вилетить перший подих.
— Встигнеш до школи? — запитала мама.
— Встигну, якщо дорога не піде.
Вона усміхнулася, але нічого не сказала.
А я знав, що так буває: дорога раптом змінює напрямок.
Вона може звернути за будинок і зникнути, і тоді доводиться йти туди, де на тебе зовсім не чекають.
На вулиці було мокро. Сніг танув і дзвенів краплями.
Я йшов обережно, щоб не потурбувати їхню музику.
Раптом поруч проїхав автобус.
Його колеса бризнули вбік, і на асфальті залишилася довга блискуча річка.
Я зупинився.
Ця річка текла паралельно моїй дорозі.
Вона тремтіла, переливалася, і в ній відбивалося небо, перевернуте догори ногами.
Я зрозумів, що можна йти по ній.
Я зробив крок, потім ще один.
Краплі стрибали на черевики, наче маленькі рибки.
А мені здавалося, що я йду іншою стороною світу.
Там, де діти навмисно запізнюються до школи.
Там, де дороги ніколи не тікають.
І тільки дзвіночок на шкільному подвір’ї повернув мене назад.
Але річка залишилася позаду.
Вона дивилася на мене, як секрет, якого ніхто не повинен знати.
#895 в Різне
#150 в Дитяча література
#1167 в Сучасна проза
Відредаговано: 30.09.2026
Рекомендації книг, Промокоди і Знижки
Підпишись на канал Букнет в Телеграмі і слідкуй за повідомленнями
