Бабуся завжди підмітає подвір’я ввечері.
Я сидів на ґанку й дивився, як вона збирає в совок жовте листя.
— Бабусю, а що це таке блищить у пилюці?
— Де, онучку?
Я показав пальцем на маленькі іскорки між камінцями.
Бабуся нахилилася й усміхнулася.
— Це зоряні крихти, — тихо сказала вона.
— Вони падають уночі, коли зорі чистять свої промені.
Я взяв одну крихту на долоню.
Вона була холодна й гостра, як шматочок зимового скла.
У ній мерехтіло крихітне світло.
— А навіщо зорі чистять промені?
— Щоб краще світити дітям, які бояться темряви.
Відтоді я почав збирати зоряні крихти в сірникову коробку.
Складав їх обережно, як дорогоцінні камінці.
Коробка ставала дедалі важчою.
Іноді вночі я відкривав її й слухав, як крихти тихенько дзвенять.
Коли прийшла зима, бабуся захворіла.
Вона лежала в ліжку й кашляла.
Я приніс їй свою коробку.
— Це від зірок, — прошепотів я. — Щоб ти не боялася темряви.
Бабуся взяла коробку в руки.
Відкрила кришку й довго дивилася всередину.
Потім притиснула мене до себе.
— Дякую, онучку. Тепер мені не страшно.
Вранці я прокинувся, і коробка стояла на підвіконні порожня.
А за вікном падав сніг.
Кожна сніжинка блищала, як маленька зоряна крихта.
Бабуся більше не кашляла.
Вона тихо спала й усміхалася уві сні.
Бібліотека на Booknet - це зручний список книг, де ви:
зберігайте книги, що сподобалися
легко бачите оновлення всіх книг
стежите за появою нових відгуків до книг
Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
