Базальтовий пил

Нарем ледь помітно нахилився до самого вуха Еліана. Його дихання було абсолютно холодним, коли він тихо, але вагомо прошепотів:

— Навіть не думай відмовлятися чи задкувати, правнику. Кайр органічно не переносить слабкодухих і боягузів. Буде тільки гірше.

Еліан судорожно ковтнув повітря, відчуваючи, як серце починає шалено калатати об ребра.

— Але… це ж просто… звичайне навчальне тренування? — з останніх сил намагаючись зберегти рештки міської недбалості, невпевнено запитав він.

Кайр, почувши це, раптом усміхнувся. Проте в цій міміці не було ні грама людського тепла чи підбадьорення — це був чистий, хижий оскал старого лісового вовка, який помітив легку здобич.

— Для мене — так, звичайна розминка, — глухо відгукнувся вампір, роблячи легкий рух корпусом. — А ось для тебе, дитя Сонця, це — перша реальна перевірка на міцність.

Він став у бойову стійку дивовижно легко, абсолютно без видимого напруження в м'язах, ніби тримав у правиці не важкий сталевий меч, а природне, живе продовження власної сильної руки.

Еліан, зціпивши зуби, спробував повторити цей рух так, як його колись учили міські майстри фехтування за великі гроші. Але все було не так. Його плечі судорожно напружилися, долоні миттєво стали липкими й спітнілими, а серце, здавалося, билося вже десь у самому горлі, заважаючи нормально дихати.

— Почали, — коротко, мов батогом ляснув, кинув Кайр.

Перший удар сивого вампіра був по-справжньому блискавичним — людське око заледве встигло зафіксувати розмиту сталеву смугу. Еліан суто на залишках рефлексів, дивом встиг виставити блок і неуміло відбити випад. Важкий метал гучно, пронизливо задзвенів на всю терасу — і від цього дикого зіткнення по всій руці правника, від кисті аж до самого ліктя, прокотився такий шалений, паралізуючий біль, що пальці ледь не розтиснулися самі собою.

«Вони… вони не просто сильніші… вони швидші за саму лише думку…» — панічно майнула в його голові єдина чітка думка.

Проте Кайр і не збирався давати йому часу на роздуми чи переведення подиху. Наступний удар вампіра прийшов знизу, підступно й важко. Еліан гарячково відступив на крок назад, повністю втративши баланс, і боляче перечепився п'ятою об нерівний край базальтового каменя. Юнак змахнув руками, ледь не впавши горілиць на землю.

Навколо тренувального майданчика прокотився стриманий, глухий гул схвалення від десятків вампірів-глядачів. Вони уважно оцінювали кожен незграбний рух прибульця зі світу людей.

— Тримай свій меч так, ніби ти дійсно прагнеш вижити, а не просто відбути чергове засідання суду! — знущально кинув Кайр, легко кружляючи навколо нього.

Еліан відчайдушно стиснув шкіряне руків’я до німого болю в суглобах пальців. Сприйнявши слова як виклик, він спробував атакувати сам — зробив широкий, відчайдушний і абсолютно незграбний випад уперед, вкладаючи в удар усю вагу свого тіла.

Кайр навіть не став виставляти блок. Він просто лінивим, мінімальним рухом корпусу відхилився вбік, дозволяючи чужому лезу розсікти порожнє повітря. І тут же, не гаючи ні частки секунди, жорстко й коротко вдарив плашмя своїм клинком у відповідь.

Важкий тренувальний меч миттєво, зі свистом вилетів із затерплих рук Еліана, відлетівши далеко на каміння. Сам правник від сили інерції не втримався і важко впав на коліна прямо в сірий базальтовий пил. Подих йому вмить геть збило, а в грудях пекучим вогнем розлилася гостра ядуха.

Коротка мить — і холодне, гостре лезо Кайра вже було щільно, нещадно притиснуте до його пульсуючого горла.

Сивий вампір монументально стояв над ним — великий, похмурий, мов прадавній кам’яний стовп, що закривав собою сонце. Його сірі сталеві очі дивилися на хлопця згори вниз — без жодної крихти співчуття чи хоча б поваги до дипломатичного статусу посланця.

— Можливо, ти володієш хоча б якоюсь вищою магією, якщо хоч трохи прагнеш вижити? — пролунав над терасою його низький, хрипкий голос.

Еліан судорожно ковтнув, відчуваючи, як сталь злегка дряпає шкіру на шиї.

— Трохи… володію магією трав… — його голос зараз звучав настільки тихо й жалюгідно, що юнакові самому стало млосно від власної безпорадності. — Мати колись вчила в дитинстві… Вона… вона вчилася цього у своєї матері, у Соланж…

— То покажи мені її силу прямо зараз, — Кайр зробив один короткий крок назад, ліниво прибираючи лезо від його шиї й даючи хлопцеві мінімальний простір. — Доведи всім нам, дитя Сонця, що ти не є абсолютно порожнім місцем у цьому світі.

Еліан, важко дихаючи, повільно поклав тремтячу долоню на сухий, розпечений сонцем камінь тераси. Заплющивши очі, він відчайдушно спробував згадати ті тихі, заспокійливі слова прадавніх заклинань, які мати колись шепотіла над сухими листками в їхньому міському будинку. Спробував усім своїм єством відчути хоч якісь приховані соки життя в цьому ґрунті, хоч якийсь рух природи під базальтом.

Нічого. Абсолютно нічого.

Навколо панував лише мертвий, гнітючий холод столітнього каменю. Лише його власне прискорене, панічне дихання віддавалися луною в цілковитому мовчанні глядачів.

Юнак безсило опустив руку вздовж тіла.

— Я… я не можу зробити цього зараз. Не тут, — ледве чутно прошепотів він, не піднімаючи голови.

Тиша навколо тренувального майданчика в цю секунду стала настільки важкою, монолітною й гнітючою, що здавалася величезною кам’яною плитою, яка живцем ховала під собою залишки його самоповаги.

Кайр повільно підійшов ближче. Подивився на розпластаного перед ним людського правника і з неприхованим презирством плюнув Еліанові прямо під ноги.

— І ось таких нікчемних, безпорадних істот ми, за умовами Пакту, маємо щоночі оберігати ціною власних життів? — його голос тепер не просто звучав хрипко, він буквально різав повітря, мов хірургічний ніж. — Людей, які навіть не можуть тверезо оцінити, яким чином вони взагалі досі ходять по цій землі? Що у вашій слабкій, смертній крові є такого унікального, що взагалі варте нашого захисту та збереження? Чому ми століттями маємо проливати свою прадавню силу за вас, соляри?