Пролог

Пролог
Мій дорогий, маленький і водночас старий друже!
     Здається в останнє ми бачились мабуть кілька епох тому. І навряд чи нині, при зустрічі, зможемо упізнати один одного. Але все таки повір це послання пишу тобі саме я, той самий юнак якого ти колись відправив на пошуки щастя до далекого горизонту. Той самий спадкоємець, якому ти передав усю свою суть і навіть саму душу. Той самий герой на якого ти покладав усі надії, і той самий нещасний, який не зміг виправдати жодної з них. 
      Ех, мій маленький, старий друже, не приніс я тобі історій, про ріки із шоколадними берегами, чарівних принцес, і славні перемоги над всяким злодійством. За роки блукань по світу я не те що не здобув ані слави, ані сили, ані величчя, я й утратив все те, що ти мені колись дарував. Моя дурість і порочність завела мене в такі біди, і покрила мене такими страшними ранами, що побачивши їх ти певно б весь посидів. Але найгірше з усього те, що я надовго забув про тебе і про ті обіцянки які тобі залишав ідучи в далеку даль...
       Велика моя провина перед тобою, настільки велика, що я навіть не смію просити про прощення. Але я благаю тебе, хоча б спробувати мене зрозуміти. Я доклав до цього листа свою сповідь, коротку історію моїх довгих нещасть, в яких згинули усі наші надії. Дуже сподіваюся, що прочитавши її ти хочаб не будеш думати про мене з прокляттями.   
        О знав би ти, мій друже, як я нині горюю про те, що не зостався з тобою у краю первозданності і невинності. Все на світі віддав би я аби знову стати тим юнаком, якого ти знав. Але нажаль це уже неможливо,  адже скоро уже прийде пора мені відходити у інший світ. І єдина надія якою я нині живу, це надія на те, що хоча б там ми зможемо знову зустрітися. Заради цієї зустрічі, благаю прочитай мою сповідь, і якщо не пробачиш то хоча б зрозумій...

P. S.  Я написав свою історію такою мовою, аби її змогли зрозуміти і інші люди подібні до нас. Передай її у спадок кому небудь, якщо зможеш, може вона допоможе йому обійти ту безодню, що поглинула наші надії...