Глава 33. Угода зі старцем. Це ще не фінал.

У якийсь момент я перестала чути його подих. Наступила глуха, моторошна тиша, і всередині все обірвалося — з'явилося жахливе відчуття, що я втратила його назавжди.

І тут раптом... час зупинився.

Краплі крові, що падали з рани Іоанна, завмерли в повітрі. Я спантеличено оглянулася на друзів: Веріон із застиглим виразом розпачу так і залишився сидіти на колінах, а сльоза на щоці Марини завмерла прозорою краплею. Навколо панувала абсолютна, мертва тиша.

З того місця, де ще мить тому ширяла дев'ята пелюстка, почав розходитися густий сріблястий туман. З нього повільно вийшли дві постаті. Перший — сивий старець у довгих шатах, той самий Творець цього світу, з яким я спілкувалася в першу ніч. Друга постать була жіночою, але її контури розмивалися в сліпучому магічному сяйві, не даючи роздивитися обличчя — це була сама Господарка світів.

— Ну що, Оксано, ти впоралася, — спокійно мовив старець. — Тепер ти можеш віддати цей артефакт його справжній власниці.

Я мовчки зняла з шиї кулон із повністю розквітлою квіткою й простягнула його жіночій постаті. Вона дбайливо взяла сяючий артефакт і в той же момент розчинилася в повітрі. Проте в моїй голові чітко й дзвінко розлився кришталевий голос: 

«Дякую тобі, дитино. За це ти отримаєш мій подарунок... Згодом ти дізнаєшся, що це. Прощавай».

Коли вона зникла, старець хитро посміхнувся й ступив крок до мене:

— А тепер згадаймо про мою обіцянку. Я обіцяв виконати одне твоє бажання. Пам'ятаю, ти понад усе хотіла повернутися назад, у свій свій?

— Ні... Ні, я вже цього не хочу! — гарячково заперечила я, притискаючи до себе холодне тіло Альфи.

— А чого ж ти хочеш? — очі старця зблиснули зацікавленістю.

— Я хочу, щоб Іоанн жив!

— Це твоє остаточне рішення?

— Так!

— А чи розумієш ти, яка ціна за таке бажання? — поважнів старець. — Він буде жити, але повністю забуде тебе. Ба більше — магія артефакту перенесе тебе далеко на північ, до його заклятих ворогів. Саме там зараз перебуває твій рідний батько. Коли ти з'явишся перед ним, він переконається, що ти його кров, і все тобі розповість.

— І що... я більше ніколи не побачу Іоанна? — з болем прошепотіла я, відчуваючи, як стискається серце.

— Усе залежить від того, наскільки сильними є ваші почуття, — м'яко відповів старець. — Він має сам знайти тебе й згадати. Тим паче... у нього буде потужний стимул. Його неусвідомлено тягнутиме до власної крові.

— До якої... крові? — тремтячим голосом запитала я.

— Ти вагітна, Оксано, — тихіше мовив він. — Термін ще зовсім маленький, тому Альфа не почув у тобі нового життя.

— А Марина? — раптом згадала я про подругу.

— А що Марина? Вона вже не зможе без свого вовка — на ній стоїть його магічна мітка. А на тобі її немає.

— Чому?..

— Бо ви обидва занадто довго не хотіли вірити в почуття одне одного, — зітхнув старець.

— Добре... Вона теж нічого про мене не пам'ятатиме?

— Ніхто з них не пам'ятатиме тебе.

— Але вони всі будуть живі? Іоанн дихатиме?

— Так.

— Тоді я згодна, — твердо мовила я, міцніше стискаючи застиглу долоню коханого й цілуючи його в чоло. — Я згодна на все.

У ту ж мить підземелля спалахнуло сліпучим срібним світлом. Повітря закрутилося у потужному магічному вихорі. Я відчула, як реальність розпадається на іскри, а тіло Іоанна вислизає з моїх рук. Останнє, що я побачила перед тим, як поринути в невідомість, — це як його груди знову глибоко здригнулися від першого подиху, а очі почали розплющуватися... але в них більше не було впізнавання.

Останні слова старця відлунювали в моїй згасаючій свідомості: 

«Збережи дитя, біла вовчице. І чекай на свій новий ранок... на Півночі».

Любі читачі!

📖 Продовження історії вже чекає на вас!

«Дитя двох світів. Згадай мене, Альфо» (Друга книга дилогії)

Один вибір змінив усе. Оксана віддала найдорожче — пам’ять коханого чоловіка, аби врятувати його від потойбічної отрути. Магія артефакту перенесла її далеко на Північ, прямісінько в руки заклятого ворога зграї... який виявився її рідним батьком.

Тепер вона змушена жити в чужому світі без захисту й кулона, але під серцем вона береже найбільшу таємницю — дитину Іоанна.

Тим часом Альфа Південного клану прокинувся в порожньому підземеллі. Його рана загоїлася, загрозу розлому знято, а друзі переконані, що все скінчено. Але його внутрішній вовк божеволіє від тупого, пекучого болю: він не пам'ятає її імені, її обличчя та їхніх палких почуттів, але його кров волає про втрату...

Чи зможе Альфа пробити товщу магічного забуття та знайти свою Луну на поклик власної дитини? Чи вистоїть кохання проти давньої ворожнечі двох кланів?

✨ Читати перші глави другої книги вже можна зараз! Дізнайтеся, як Іоанн шукає привиди минулого в порожній садибі, а Оксана починає свій новий шлях на суворій Півночі