Глава 21. Білосніжне пробудження та тіні Любомля

Сутінки згущалися над Волинню миттєво, перетворюючи придорожні ліси на суцільні темні силуети. До Любомля лишалися якісь лічені кілометри, коли позашляховик раптово хитнуло вбік. Чорне пасмо туману, неприродно щільне й холодне, випливло з узбіччя і важкою хмарою лягло на асфальт.

Двигун чихнув, фари кліпнули й згасли. Іоанн затиснув гальма, але машина вже зупинилася сама — магічна завада повністю знеструмила автомобіль.

— Усі з авто! Живо! — вирвався розкотистий, владний голос Альфи.

Двері вибухнули від поштовхів. З лісової темряви, клацаючи іклами й вивергаючи гнилісний сморід, виринули химерні тварюки — примарні хорти з палаючими червоними очима й кігтями, довгими, мов мисливські ножі.

Веріон вискочив першим, на льоту випускаючи пазурі й зустрічаючи першого нападника потужним ударом. Магічний крилатий пантер Щастя з пронизливим риком розправив свої чорні крила, збиваючи двох потвор із ніг і захищаючи Марину. Іоанн миттєво опинився поруч зі мною, його очі палали диким розплавленим золотом.

— Тримайся за мною, Ксю! — рикнув він, відкидаючи хвилею сивої альфа-магії одразу трьох примарних хортів.

Але нечисті було занадто багато. Вони ділилися, мов тіні під місяцем. Одна з потвор з розгону врізалася між нами, змусивши мене відсахнутися вбік, до самого краю лісової галявини. Мене відтіснили. Я прижала сяючий кулон до грудей, гарячково шукаючи очима рунічний захист, як раптом у моїй голові, чітко й виразно, пролунав голос. Той самий, глухий і водночас до болю рідний.

«Ну що, Оксано, ти готова?»

Я аж заклякла від несподіванки, заплющивши очі на секунду:

«О! Ти знайшла влучний час, щоб озватися! Де ти пропадала весь цей час?!»

«Я збирала сили, щоб мати змогу зробити дещо важливе...» — тихо, з глибоким значущим відлунням відповіла інтуїція.

«І що саме?» — подумки випалила я, але договорити не встигла.

Потвора перед мною розпалася на сірий попіл — Іоанн за частку секунди подолав відстань між нами, зметнувши останнього нападника залізним хватом і зламавши йому хребет. Навколо панувала тиша, лише сухий тріск згасаючих магічних іскор та важке дихання моїх друзів.

Іоанн підхопив мене під лікті, підтягуючи до себе й міцно взявши в обійми. Його серце калатало мов божевільне, а долоні тремтіли, обмацуючи мої плечі й обличчя.

— Як ти? Сильно злякалась? — переривчастим шепотом запитав він, видихаючи мені в макушку.

— Та я, по суті, навіть не встигла... — видихнула я, притуляючись до його міцних грудей. — Ти ж поряд. Як і обіцяв.

І саме в цю секунду спокою в моїй голові знову дзвінко відгукнувся внутрішній голос:

«Все, Оксано. Я готова. А ти?»

Я завмерла в обіймах Іоанна, відчуваючи, як по жилах пробігає дивний, льодяний і водночас пекучий струм.

«Так до чого мені бути готовою?!» — подумки перепитала я, але відповіддю став не голос, а жорстоке:

«До ЦЬОГО!»

У той же мить невидима туга хвиля сильного поштовху вирвалася просто з моїх грудей. Іоанна з силою відкинуло від мене на кілька метрів. Він важко приземлився на ноги, здивовано й перелякано впившись у мене поглядом.

Кулон на моїх грудях вибухнув сліпучим пурпуровим сяйвом. Я впала на коліна просто на вологу траву, задихаючись від дикого, розриваючого болю. Здавалося, що всередині мене вивертає кожнісіньку кістку, м'язи горіли вогнем, а хребет переплавлявся наново. Я вигнулася, з горла вирвався не то крик, не то звіряче скиглення.

— Оксано! — ошелешено вигукнула Марина і вже зробила ривок, аби підбігти й обійняти мене, але Веріон заступив їй шлях, владно й міцно вхопивши її за плече.

— Ні! Не заважай! — суворо й урочисто застеріг її напіввовк, не зводячи палаючого погляду з моєї постаті, охопленої сяйвом. — Вона проходить свій перший оборот!

Білий, немов витканий із місячного сяйва туман, миттєво огорнув мене щільною пеленою, повністю сховавши від чужих очей. Біль у кістках так само раптово зник, поступившись місцем дивовижній легкості, гостроті почуттів і дикому, первісному теплу, що розлилося по кожній клітинці тіла.

Коли пелена нарешті спала, навколо панувала абсолютна тиша.

Я стояла на чотирьох лапах, дихаючи на повні груди, і з подивом відчувала, як змінився світ: запахи лісу стали неймовірно чіткими, а нічний морок розступився, відкривши тисячі дрібних деталей. Усі дивилися на мене здивовано й заворожено. Марина затамувала подих, притулившись до Веріона, а в очах напіввовка читалася глибока повага.

Першим до мене підбіг Щастя. Чорний крилатий пантер м'яко ткнувся вогким носом мені в бік і радісно замурчав, а в моїй голові пролунав його дзвінкий, магічний голос:

«Мамо, яка ж ти гарна! Я зараз тобі покажу!»

У той же момент у моїй уяві спалахнула чітка картинка — бачення очима Щастя. На галявині стояла велична, граціозна вовчиця з хутром, білим мов перший свіжий сніг, і сяючими очима. Вона кумедно та здивовано крутила головою, абсолютно не розуміючи, що з нею тільки-но сталося.

Тут від авто повільними, важкими кроками до мене підійшов Іоанн. Його погляд був повноводним морем розплавленого золота, у якому змішалися шок, невимовне захоплення й первісна пристрасть.