Дитина від тебе, босе

- Глава 34 -

В ресторані багатолюдно. Офіціантка проводить нас в окремий зал, де нікого немає, і, залишивши меню, залишає нас удвох. 

– Ти замовив весь зал? – питаю розгублено.

– Не хотів, щоб нам заважали, – відповідає. Мирон відсуває для мене стілець і чекає, поки сяду. Сам розміщується навпроти і наливає в келихи трохи вина. 

Ми робимо замовлення. Поки чекаємо, п’ємо вино і розмовляємо. Мирон ділиться успіхами на роботі, а я уважно слухаю. Мені подобається слухати Мирона. Пам’ятаю, як за часів моєї роботи в його офісі я могла годинами слухати його голос. Під час нарад чи телефонних розмов. Це схоже на божевілля, але так було. 

– Мироне, мене хвилює одне питання, - кажу і дивлюсь йому в очі. 

– Яке? – питає. 

– Єва. Ти жодного разу не згадав про неї після того, що сталося, – кажу обережно. – Вона у в’язниці? 

– Ні, – приголомшує мене відповіддю. – Єва за кордоном зараз. Я домовився з її батьком, що заберу заяву, якщо він допоможе мені в деяких інших питаннях. 

– Яких саме? 

– У нього хороші зв’язки. Він на раз-два залишив Бойка банкрутом, – розповідає. – Повір, і Єву він би витягнув з в’язниці, але на це пішло б значно більше часу. А так я отримав свою вигоду та обіцянку від нього, що Єва більше ніколи сюди не повернеться. Ти не чекала такого?

– Чесно кажучи, ні, – зізнаюсь. – Я розуміла, що Єва не буде сидіти у в’язниці. З її-то зв'язками, але…

– Ясю, я забрав заяву не тому, що хвилююсь за Єву. Мені байдуже, що з нею буде. Просто я знаю, що сидіти вона не буде. То чому не скористатись тим, що пропонує її батько?

– Отже, Бойко більше не буде вставляти палки в колеса? – питаю з надією. 

– Більше ні, – відповідає. – Він хотів так багато, а втратив навіть те, що мав. 

Нам приносять їжу, і в мене є змога переварити все почуте. З одного боку, я хотіла б, щоб Єва відповіла за свої вчинки, але Мирон має рацію – цього не буде. Тато її врятує все одно. 

З іншого – я не можу ображатися на Мирона. Він зробив так, щоб отримати хоча б якусь вигоду з цієї ситуації. І він її отримав. Саме Мирон мав вирішувати, що буде з Євою. Це він постраждав від її дій. 

Якщо вже на те пішло, він міг і не говорити мені правду. Сказати, що вона у в’язниці, і все. Але, знаючи, що я не зрадію, Мирон  відкрив мені правду. Таку, якою вона є. 

– Я хотів, щоб цей вечір був сповнений романтики та кохання, а після моїх зізнань ти сидиш як у воду опущена, – Мирон накриває мою руку своєю, а я видихаю. 

– Пробач, – усміхаюсь.  – Мені просто треба прийняти все це. 

– Забудь про Єву і про Бойка. Їх більше не буде в нашому житті. Зараз є тільки ми, і я хочу, щоб ти усміхалася. Потанцюємо? 

– Що? – розгублено на нього дивлюсь. – Без музики? 

Тільки-но питаю про це, як двері в зал відкриваються і заходять музиканти. Їх троє, і в кожного свій музичний інструмент. 

Мирон підводиться на ноги, наближається до мене і подає свою руку. Вкладаю свою в його і теж встаю. 

Ми виходимо в центр зали, і я відчуваю себе попелюшкою. Дивлюсь в очі Мирону і бачу там своє відображення. Він усміхається, і ми починаємо танцювати.  

– Я досі не вірю, що все це насправді відбувається, – шепочу збентежено.

– Чому? – питає Мирон. – Схоже, це моя вина. Треба частіше готувати тобі такі сюрпризи, щоб ти звикла. 

– Я не проти, – усміхаюсь. 

– Ясю, дозволь сказати тобі кілька слів, – Мирон зупиняється, але музика продовжує лунати. Я теж стою і не до кінця розумію, що буде далі. – Я далеко не принц, і бували моменти, за які мені завжди буде соромно. Я кожного дня буду дякувати тобі за цей шанс. За нашого сина. За тебе.  Яким же я був ідіотом, що з самого початку не бачив яка ти добра, чиста, особлива. Ясю, на жаль, час назад не повернути, але я обіцяю робити кожен твій день особливим. Кохати та оберігати. Будь ласка, стань моєю дружиною!

Мирон відпускає мене і дістає з кишені коробку. Відкриває її і стає на одне коліно. Він дивиться на мене знизу вгору, а у мене все розмивається перед очима від сліз. Бачу тільки, як блищить обручка. Як у зал заходить офіціантка з величезним букетом білих троянд. 

Музика не зупиняється, а моє серце ось-ось вистрибне з грудей.

Я досі боюсь невідомості. Я досі не знаю, чи можна ось так у вир з головою, але одне знаю точно – відмовити не зможу, тому що кохаю занадто сильно.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше