Дитина від тебе, босе

- Глава 24.2 -

На душі залишається якийсь неприємний осад, тому, працюючи далі, ніяк не можу зосередитись на роботі. Артур дійсно важливий мені, і я хочу, щоб Мирон це зрозумів та прийняв. 

Саме тому, коли їдемо в лікарню після роботи, я знову піднімаю цю тему, хоч і розумію, що Мирон не буде в захваті. 

– Я хочу, щоб ти дещо зрозумів, – кажу. – Артур  – мій друг. Дуже близький, але друг.

– Я не вірю у дружбу між чоловіком та жінкою, – сухо відповідає. – Навіть якщо ти нічого до нього не відчуваєш, я не можу бути впевненим, що у нього так само. 

– У нього так само, – впевнено кажу. – Артур мені як старший брат. Він дуже сильно допоміг мені свого часу. І зараз допомагає. Я не готова миритися з тим, що ти проти нього. Якщо ти зі мною, то маєш приймати мої почуття і не тільки до себе, але й до інших.

– Хочеш сказати, що я маю миритися з вашими тісними стосунками? – невдоволено на мене витріщається. 

– Так, – спокійно відповідаю. – Якщо дійсно хочеш бути зі мною, то так. 

– Он як ти заговорила, – хмуриться Мирон. – Хочеш, щоб я тебе слухався?

– Хочу, щоб ти мене розумів. Я кохаю тебе, Мироне, але одного кохання замало, щоб стосунки були міцними. Потрібна довіра. Якщо її немає, то який сенс продовжувати?  

Я не боюсь говорити те, що думаю. Хочу, щоб Мирон зрозумів – я вже не та злякана Яся, котра втекла, коли він прогнав зі свого життя. Я буду відстоювати свою думку і не дозволю керувати моїм життям. Артур мені важливий, і я не готова обирати між ним і Мироном. 

До речі, сам Мирон мовчить. Я розумію, чому так. Надто добре знаю його характер. Мирон не звик комусь підпорядковуватись і завжди залишається при своїй думці. Дуже цікаво побачити, як буде цього разу. Поступиться мені чи ні, тому що я поступатись не збираюсь. 

В лікарню йдемо мовчки й там не розмовляємо. В палаті застаємо Олену Станіславівну, і вона розповідає нам хороші новини про стан Дмитра. Якщо динаміка одужання буде позитивною, то через кілька днів його відпустять додому. 

– Ясю, поїдеш з моєю мамою додому? – питає Мирон, коли виходимо в коридор. 

– А ти? – дивуюсь.

– Я сьогодні до себе поїду. Треба попрацювати, – відповідає. – Зранку заїду за тобою, щоб разом на роботу поїхати. 

Мирон цілує мене в щоку і першим йде до виходу, а я залишаюсь стояти в коридорі. Олена Станіславівна ще в палаті, тому треба її почекати. 

З вікна спостерігаю за Мироном, котрий сідає в автомобіль і покидає парковку. В грудях неприємно стискається щось і сльози на очах виступають. 

Схоже, я переоцінила силу його почуттів. Мирон не поступиться. Це зрозуміло. Але і я не буду піддаватись йому. Не хочу відчувати себе лялькою в його руках. 

Те, що дала йому шанс – вже багато означає. Навіть дуже багато. Мирон має розуміти, що кожна його ось така помилка – це прямий шлях до того, що ми не будемо разом. І якщо він розуміє, то не сильно дорожить цими стосунками. Така моя думка.

– Ясю? Чому ти тут? – Олена Станіславівна залишає палату і здивовано на мене витріщається. – Де Мирон? 

– У нього ще справи, тому я з вами поїду, – кажу. 

Мовчки йдемо до виходу, і я дуже сподіваюсь, що в цієї жінки не буде до мене запитань, але помиляюсь. Олена Станіславівна наскрізь мене бачить.

– Ви посварилися? Мирон знов зробив щось не так? – питає жінка. – Я помітила, що ви якось відсторонено себе поводили. 

– Є дещо, з чим Мирон не хоче миритися, а я не готова відступати теж. Саме тому на даний час ось така ситуація, – пояснюю.

– Здається, рано я раділа, – зітхає. – У мене таке відчуття, що Мирон взагалі не вчиться на своїх помилках. І що з цим робити?

– Нічого не робити, – кажу. – Все само собою вирішиться. Або він нарешті приймає те, що я людина зі своєю думкою та почуттями, або…

– Давай не будемо озвучувати другий варіант, – просить жінка.

Я і сама не хочу його озвучувати. Все-таки сподіваюсь, що до другого варіанту не дійде. Вирішую дати Мирону час хоча б до завтра, а там видно буде. Якщо я йому дійсно необхідна, він змінить свої принципи. Якщо кохає, то навчиться вірити. 

А якщо все це були тільки слова, щоб втримати мене поряд, тоді він втратить той останній шанс, що я йому дала, і більше шансів не буде.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше