Дитина від тебе, босе

- Глава 22 -

На щастя, на мої крики прибігає Олена Станіславівна. Вона налякана не менше за мене і не може навіть швидку викликати. Роблю це я, поки жінка плаче над тілом свого чоловіка. 

Я не знаю, скільки чекати, тому після швидкої відразу набираю Мирона. Дуже сподіваюсь, що він ще не далеко від’їхав і скоро буде тут. 

– Що сталося, Ясю? – питає. 

– Твій тато… – схлипую. – Він без свідомості. 

– Я їду! 

Мирон кидає слухавку, а я не знаю, як можна допомогти цим людям. Стою, як вкопана, і не можу відвести погляду від цієї картини. Олена Станіславівна гірко плаче і просить чоловіка прокинутися. 

Не знаю, скільки минає часу, але першим прибуває саме Мирон. Він з’являється в кабінеті, бачить батька і завмирає. Схоже, повірити не може, що все це насправді відбувається. 

– Тату! – він падає поруч з ним на коліна і намагається привести до тями. – Тату, ти мене чуєш? 

Нічого не змінюється. Я не можу стримувати сльози, котрі вільно котяться по щоках. Зараз мені дуже страшно. Я не хочу, щоб цей чоловік помер. Він ще має побачити онука, як і хотів. 

На щастя, прибуває швидка і Дмитра забирають в лікарню. Олена Станіславівна їде з ним в машині швидкої допомоги, а я йду за Мироном до його автівки. 

– Ясю, тобі краще тут залишитися, – просить Мирон.

– Я не можу, – кажу йому. – Я краще з тобою буду.

Не знаю, як це звучить, але зараз про суть власних слів думаю найменше. Мирон відкриває для мене двері своєї машини і допомагає сісти в салон. 

Ми їдемо за машиною швидкої, і в мене очі починають боліти від синьо-червоного миготіння. 

Я не хочу думати про погане. Сподіваюсь, що батько Мирона викарапкається. Йому ще рано помирати. 

Бачу, як сильно Мирон стискає пальцями кермо, і, мабуть, думає про те ж саме, що і я. Мирон до останнього не вірив, що з його батьком щось серйозне. Не хотів це приймати. Тепер він усе зрозумів, але краще від цього не стало. 

Дмитра забирають у реанімацію, а ми чекаємо під дверима. Олена Станіславівна телефонує Захару, а Мирон ходить коридором туди-сюди. І тільки я тримаюсь, хоча робити це доволі важко. Сідаю на диван і накриваю долонею живіт. 

Сьогодні я пережила неабиякий стрес. Хвилююсь, щоб ця ситуація ніяк не вплинула на дитину. 

– Як ти? – питає Мирон і сідає поруч зі мною. 

– Я в нормі, – кажу. – А ти? 

– Мені страшно, – зітхає. Я бачу сльози в куточках його очей і, не втримавшись, обіймаю за шию. Хочу, щоб Мирон відчував мою підтримку. Це дуже важливо. 

– Все буде добре. Твій тато буде жити, – шепочу. – Він має побачити свого онука. Він же так про це мріяв. 

Я і сама ледве стримуюсь, щоб не заплакати. Не розумію, чому життя таке несправедливе. Дмитро – хороша людина, але хвороба не залишила йому жодних шансів. 

Не знаю, скільки минає часу, але коли в коридорі з'являється Захар, він спочатку міцно обіймає маму, а тоді переводить погляд на нас з Мироном. А саме: на наші сплетені пальці. Мабуть, він розуміє все, тому що хмуриться невдоволено. 

Саме в цей момент до нас виходить лікар. Мирон одразу мене залишає і підводиться на ноги. Я ж практично не дихаю, поки слухаю його вердикт. 

Стан Дмитра сильно погіршився. Його вдалося врятувати, але чи вийде він з лікарні – невідомо. Можливо, свої останні дні, тижні чи місяці він проведе тут… 

Це так жахливо – розуміти, що ось-ось твоє життя закінчиться. І родичам не легше, котрі не готові миритися з таким станом речей. І зараз, дивлячись, як плаче Олена Станіславівна в обіймах Мирона, я розумію одну дуже важливу річ – не варто витрачати своє життя на образи. Воно таке коротке. Одні знають, коли це життя закінчиться, а інші – ні. 

Мені дуже шкода, що мої батьки прийняли таку принципову позицію щодо мене і Мирона. Хіба їм не важливо те, що я щаслива тут і зараз? Навіщо позбавляти мене цього? 

В якийсь момент навіть з'являється бажання набрати тата і поговорити. Я не хочу прощатися ось так. Але розумію, що дива чекати не варто. Я знову буду винною і відчуватиму себе такою. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше