- Глава 19 -

І що мені на це відповісти? Спробувати підтримати Мирона і сказати, що ні, не ідіот? Насправді щось у його словах є. Я не кажу, що Мирон не розбирається у бізнесі. Він чудово це робить, але цього разу щось пішло не так.

Саме в той час, коли у Мирона були проблеми, його помічниця скористалася цим становищем. Цікаво, що тепер з нею буде? Мабуть, одним звільненням не обійдеться. 

Стукіт у двері повертає мене с реальність, і ми з Мироном одночасно дивимось на двері, в отворі яких з’являється секретар Марія. Вона усміхається, а мене накриває злість. Ну як так можна працювати на два боки? 

– Пробачте, що перебиваю. Мироне Дмитровичу, у вас зустріч через десять хвилин, – заявляє дівчина.

– Добре. Дякую, – витримці Мирона можна позаздрити. Він відпускає Марію, а сам повертається до столу. Дістає з тумби пляшку віскі і відкриває її. 

Розумію, що він надумав робити, тому вихоплюю пляшку у нього з рук і ховаю собі за спину.

– Алкоголь тут не допоможе! – злюсь. 

– А що допоможе, Ясю? – питає сердито. 

– Я допоможу! Разом ми впораємось, – кажу впевнено і повертаю йому пляшку. Дуже сподіваюсь, що Мирон не буде робити дурниць. 

Залишаю кабінет і дивлюсь на Марію, котра підфарбовує і так червоні уста біля дзеркала. Схоже, вона і не здогадується, що її розкусили. Ну нічого, зовсім скоро буде фарбуватись в зовсім іншому місці. 

Залишаю будівлю компанії і йду до автомобіля, який чекає мене на парковці. Сідаю в салон і набираю Артура. Мирон просив мене не втручатися, але я знаю, що його Артур слухати не стане, а мене вислухає.

– Привіт, Ясю! Скучила? – чути, що у друга хороший настрій. Не хочу його псувати, але доведеться. 

– Артуре, треба серйозно поговорити, – кажу. – Вислухай мене, будь ласка.

– Я заінтригований. 

– В компанії Мирона стався злив інформації щодо вашого контракту. Це зробила його помічниця.

– Якого біса?! – цідить Артур. – А Мирон в цей час що робив? В контракті є умова, що вся інформація буде таємною. 

– Я знаю, але… сталося ось так, – кажу. – Це було зроблено на замовлення Стаса Бойка. Гидкий тип, якщо чесно. Він і до мене підходив, щоб я звела його з тобою. У жодному разі не зустрічайся з ним. 

– Я це зрозумів, – відповідає. – Що на рахунок Мирона? Ясю, ти ж знаєш, що я маю повне право розірвати контракт і вимагати відсотки. 

– Саме тому я тобі і телефоную, – шепочу.

– Знов будеш його захищати? – Артур злиться. 

– Я чудово знаю, що Мирон хороший бізнесмен. Він не винний. Це прикра випадковість. Будь ласка, не розривай контракт. Я впевнена, що подібного не буде. 

– Це він попросив тебе зі мною поговорити? – питає друг.

– Ні, Мирон сказав не втручатися. Він не знає, що я розмовляю з тобою. 

Артур мовчить деякий час, обмірковуючи щось. Я дуже сподіваюсь, що він мене послухає, а якщо ні, то я не ображатимусь. Артур має право на будь-яке рішення. 

– Добре. Я не буду розривати контракт, — нарешті відповідає. – Через кілька днів я прилечу і ми підпишемо новий, трохи на інших умовах. 

– Дякую, – усміхаюсь. – Ти найкращий у світі друг. 

– А ти занадто добра, Ясю, – хмикає. – Будь там обережною, добре? З твоїх слів я зрозумів, що цей Бойко може додати нам проблем. 

– Я обережна, – випалюю. – Бувай, Артуре!

Дзвінок закінчується, і я полегшено видихаю. Прошу водія відвезти мене в кафе, у якому я часто буваю. Там смачна їжа і капучино. Люблю інколи себе побалувати. 

Напруга спадає і є надія, що Артур таки знайде спільну мову з Мироном. Звісно, новий контракт буде з вигодою для Артура, але я впевнена, що і Мирон виграє від цього. 

Пообідавши, вирішую прогулятися парком. Він тут зовсім близько. Сідаю на лавку в тіні дерев і слідкую за дітлахами, котрі граються на  дитячому майданчику. На вулиці прохолодно, але свіжо. Поки погода хороша, треба більше гуляти. 

Телефон в сумці починає дзвонити, і я бачу, що це Мирон. Розумію, що, швидше за все, він вже знає про мою розмову з Артуром. Цікаво буде почути його реакцію.