- Глава 14 -

Мирон

– Сину, ти чому тут? – до мене наближається мама та уважно розглядає. – Скоро церемонія має розпочатися, а тебе знайти не можуть.

– Я хотів подумати, – кажу і глибоко вдихаю повітря. 

– Про Ярославу? – питає прямо, а я усміхаюсь.

– Ти наскрізь мене бачиш, ма.

– Ти ж мій син, – вона торкається мого плеча, але мені це не допомагає. Стою і не розумію, що відбувається всередині. Я ж так чекав цього дня. Мріяв про нього. Чому ж тоді всередині ні краплі радості? 

Чомусь мені здавалось, що Яся прийде на церемонію. Якщо не для того, щоб розповісти усім правду, то просто щоб позлити мене. Але вона не прийшла. 

Мабуть, це я щось собі надумав. Кожного разу шукаю причину в ній. Завагітніла спеціально, щоб зі мною бути. Повернулася для того, щоб я взяв на себе відповідальність. Погодилася жити у моїх батьків, щоб мене дратувати. Прийшла на весілля, щоб усе зіпсувати. 

І тут система дала збій. Ярослава не прийшла, і всі попередні рази вона не робила нічого такого, що могло її скомпрометувати. Яся жодного разу не казала відкрито, щоб я визнав нашого сина, щоб був з нею і взяв на себе відповідальність. Навпаки, вона намагалася мене уникати, а я шукав причину в ній. Якоюсь мірою ненавидів її. 

– Гості чекають! – кричить Захар з-за рогу. – Ти передумав, брате?

– Йдемо! – обіймаю маму за плечі, і разом повертаємось до входу в ресторан. 

– Мироне, ти подумай добре, – мама зупиняє мене вже в коридорі. – Я не можу змусити тебе покохати матір твого сина, але хочу, щоб ти одружився з жінкою, котру щиро кохаєш. Слухай своє серце, воно скаже, як правильно. 

Я знаю, що мама хоче для мене найкращого. Їй ніколи не подобалася Єва. Мамі здавалось, що Єва мене не кохає. Чесно кажучи, останнім часом у мене також така думка є. І саме вона стала тим черв’яком, котрий не дає зробити наступний крок. 

Слухати своє серце… Гарна порада, але… серце не завжди обирає правильно. Я багато років кохав Єву, а зараз вже і не знаю, що це. 

– Мироне, ти знущаєшся? – в коридор виходить сама наречена і дивиться на мене вбивчим поглядом. Єва дуже гарна. Я б сказав неймовірна. Саме такою я її і уявляв, коли мріяв про наше весілля. – Ходімо!

Вона наближається і хапає мене за руку. Єва сама тягне мене до вівтаря, але їй доводиться зупинитися, тому що зупиняюсь я. Мій телефон у кишені починає вібрувати, а коли дістаю його і бачу, що телефонує Яся, всередині все стискається. 

– Мироне! – кричить Єва, але я її не слухаю. Йду в сторону і відповідаю на дзвінок. Чомусь здається, що відповісти необхідно. Просто зараз. 

– Що, Ясю? – питаю. 

– Доброго дня! – чую незнайомий жіночий голос. – Мене звати Ірина. Я лікар швидкої допомоги. Ваш номер був останнім у журналі дзвінків, тому я набрала вас. 

– З Ясею щось сталося? – питаю схвильовано і бачу, як блідне поруч мама.

– Вона в аварію потрапила. Ми веземо її в першу міську лікарню. Ви можете приїхати? 

– Так, звісно! Я… вже їду. 

В телефоні чути короткі гудки і шалено сильно б’ється серце. Я не хочу думати, що з Ясею чи дитиною сталося щось погане. Я не хочу… втрачати когось з них. 

– Сину, що сталося? – до мене наближається мама. – З Ясею щось? 

– Вона в аварію потрапила, – кажу. – Треба їхати в лікарню. 

– Яка лікарня? – кричить Єва. – У нас весілля!

– Пробач, – кажу і розвертаюсь, щоб піти до виходу. 

– Якщо ти зараз підеш, я більше ніколи не прийму тебе назад! – цідить Єва. – Обирай – вона чи я!

– Дуже підло змушувати мене обирати між жінкою, яку кохаю, і моєю дитиною, – кажу сухо. – Але якщо ти так хочеш, то я оберу дитину. 

Швидко прямую до виходу, і всі мої думки забиті Ясею. Я не розумію, як вона могла потрапити в аварію. Не хочу вірити, що може статися щось погане. 

– Ти молодець! – мама накриває мою руку своєю, коли сідаємо в автомобіль. – Все правильно зробив. 

– Думаєш? – хмикаю втомлено. – Щойно я втратив жінку, яку багато років кохав. 

– Повір, натомість ти здобудеш набагато більше. Треба лише трохи зусиль докласти.