- Глава 10.2 -

Мирон

У мене в голові якась каша. Я не розумію, що відбувається. Вагітність Ярослави сплутала всі карти, і якщо спочатку я просто злився, то зараз усе зовсім не так. Я починаю думати про те, що хочу бути батьком цій дитині. Вона моя, і якщо вже так сталося, що Яся не зробила аборт, отже, треба діяти від ситуації. Приймати те, що є. 

Вчора мама добряче винесла мені мозок. З одного боку, я її розумію, адже в нашій родині є певні цінності, яких треба дотримуватися. А ще батько з кожним днем все більше згасає. Він точно захоче побачити онука, потримати його на руках. Я не проти цього. Все-таки це його кров. І моя теж… 

В момент, коли двері кабінету відкриваються, на порозі з’являється Ярослава. По її вигляду одразу бачу, що вона не хоче тут знаходитися. 

– Доброго ранку! – говорить стримано.

– Доброго, – повільно оглядаю її з голови до ніг, і найдовше погляд зупиняється на животі. Одразу пригадую рухи дитини, які зміг відчути. Це було неймовірно. В той момент я навіть не дихав. – Чому ти одна? 

– Артуру довелося повертатися в Мюнхен. Виникли деякі проблеми, – пояснює. 

– Отже, ти тепер за двох? – дивуюсь.

– Виходить, що так, – киває. 

– Сідай. Я попрошу Марію приготувати тобі чай, – киваю на крісло, і Яся слухається. Вона уникає прямого погляду в мій бік, зате я можу її розглядати. 

– Не треба. Давай краще одразу до роботи, – говорить сухо. 

Хмикаю і передаю їй папери, які сам тільки що перевірив. Яся уважно все переглядає, а я тим часом відкидаюсь на спинку крісла і слідкую за нею. 

Вчорашній вечір був сповнений сюрпризів. Спочатку я дізнався, що Ясю з Артуром запросила моя мама. Потім виявилося, що Яся прояснила ситуацію з Захаром. Чесно, я видихнув. Не хотілось мені, щоб брат став батьком моєї дитини. 

Потім мама витягла з Ясі правду, ну і на десерт Єва мало не спокусила Артура. Я ж не ідіот і бачу, що він їй сподобався. Інколи мені здається, що Єва взагалі мене не кохає. Я – такий собі пункт, де можна пересидіти, поки не з’явиться більш вигідніший варіант. 

Інколи я і сам не розумію, чому не можу її відпустити. Мабуть, кохаю настільки сильно, або ж це просто прив’язаність. Моя давня мрія, з якою неможливо розпрощатися. 

Як тільки Артур з Ясею поїхали, Єва почала вішатися мені на шию. Мабуть, зрозуміла, що занадто відкрито фліртувала з ним. 

– Це все Артур! Ми просто розмовляли, а потім він поліз цілуватися! – випалює, тримаючись за мої плечі. – Мирончику, ти ж знаєш, що я тільки тебе кохаю! 

– Дійсно кохаєш? – питаю сухо.

– Так! – відповідає миттєво.

– Тоді через кілька днів ми з тобою одружимось. Думаю, що в суботу найкращий день!

– В суботу? – Єва забирає руки з плечей і відступає на крок. – Але в суботу я лечу в Мілан з подругами! Все вже заплановано!

– Хіба Мілан не почекає? – питаю прямо. – Ми ж кохаємо одне одного! Особисто я чекати більше не хочу! 

– Ти не залишаєш мені вибору! – Єва швидко бере себе в руки і починає нападати. – Не питаєш моєї думки! 

– Отже, ти проти? 

– Я… Мені треба подумати! Тиждень – це дуже мало! – злиться. 

– Достатньо. Головне, це твоє бажання, – кажу. 

Після цього Єва вирішила образитися і поїхала додому на таксі, ну а на мене чекав розбір польотів від матері. З її слів я зобов’язаний визнати свою дитину. І тут я згоден. Мій син буде носити моє прізвище. Хоче цього Ярослава чи ні. 

– Давай пообідаємо разом, – пропоную Ясі, а вона відриває погляд від паперів і дивиться на мене. 

– Навіщо? – питає. 

– Ми з тобою не вороги. Працюємо разом. Я – батько твоєї дитини, – перераховую.

– Як багато причин піти разом на обід, але я відмовлюсь, – холодно відповідає. – Не забувай, що у тебе наречена є. До речі, вона в курсі, що ти батьком скоро станеш? 

– Тобто? – холодно питає сама Єва, яка так невчасно з’являється на порозі кабінету. 

Ярослава завмирає, а тоді оглядається назад. Я розумію, що вона не винна, адже не бачила Єву. Я теж не помітив, і тепер доведеться розповісти їй все. Думаю, що після такого ніякого весілля не буде. Єва не пробачить.

Як думаєте, реакція Єви буде вибуховою, чи знову буде шукати вигоду для себе?