- Глава 9.2 -

У вбиральні мию руки холодною водою і кілька разів глибоко вдихаю. Наче вдається заспокоїтись, тому виходжу в коридор, але завмираю, коли бачу Мирона. 

Чесно кажучи, майже не дивуюсь. Я знала, що він буде шукати можливість поговорити, і скористався нею. Не розумію тільки, навіщо робити це в будинку, де повно його родичів.

– Чого тобі? – питаю стримано і зупиняюся навпроти. 

– Навіщо ти прийняла запрошення моєї мами? Могла б відмовитися, – заявляє. 

– Не могла. Твоя мама дуже хороша, – відповідаю. – Це все? Я хочу повернутися за стіл. 

– Не все, – Мирон торкається мого ліктя, але відпускає, як тільки смикаюсь. – Дякую, що не приписала мою дитину Захару. 

– Можеш не дякувати, – фиркаю. – Я не брехуха. 

Залишаю його в коридорі і повертаюся до гостей. Артур уважно за мною слідкує. Мабуть, зрозумів, куди зник Мирон. 

– Все добре, Яро? – питає Олена Станіславівна. – Як проходить твоя вагітність?

– Чудово, – кажу і накриваю животик долонею. Саме в цей час повертається Мирон і сідає поряд. – Через три місяці народиться мій син.

– Отже, хлопчик, – усміхається жінка. – Як назвеш? Чи ще не думала про це? 

– Думала, – кажу і відчуваю на собі погляд Мирона. – Дмитрик. 

Олена Станіславівна переглядається з чоловіком, а я трохи бентежусь. Насправді я зовсім не думала про батька Мирона, коли це ім’я обирала. Просто воно мені сподобалося і все. 

– Єво, а коли ви з Мироном все-таки збираєтесь узаконити свої стосунки? – питає Захар. – Ми всі чекаємо весілля.

– А ми вирішили з цим не поспішати, – заявляє дівчина. – Я дуже педантична в цьому плані і хочу, щоб усе було ідеально.

А мені здається, що причина не в цьому. Єва не кохає Мирона і за першої ж нагоди втече до кращого чоловіка. Саме тому і відтягує це весілля як може. 

Не розумію тільки, як сам Мирон цього не усвідомлює. Чекає, як вірний пес, і вірить цій змії. 

– Пробачте, я відійду, – Артур залишає нас, щоб відповісти на дзвінок, і вже через кілька секунд вслід за ним йде Єва. Навіть не сумніваюсь, що вона готова скористатися можливістю, зовсім не зважаючи на те, що тут її наречений. 

– Яро, допоможеш мені з тортом? – питає Олена Станіславівна, а я охоче погоджуюсь. Краще буду торт нарізати, ніж сидіти в тісній близькості до Мирона. 

Ми разом йдемо на кухню, і поки Олена Станіславівна дістає тарілки, я ріжу торт на шматки. 

– Ти, мабуть, помітила, в якому стані мій чоловік, – несподівано говорить.

– Так, помітила, – відповідаю. – Він хворіє? 

– У Дмитра діагностували рак. Лікарі дають невтішні прогнози. Декілька місяців, – розповідає жінка, а я завмираю з ножем у руках. Для мене це шок, адже я пам’ятаю батька Мирона здоровим та сповненим сил. 

– Мені дуже шкода, – шепочу. 

– Дякую, люба! – Олена ставить тарілки на стіл і погляду з мене не зводить. – Я не просто так розповіла тобі це. І не просто так запросила сьогодні. Яро, ти можеш відповісти мені на одне запитання? Тільки чесно. 

Я знаю, що вона хоче запитати. І точно знаю, що не буду брехати. Це не той випадок. 

– Я слухаю, – кладу ніж на стіл і чекаю на її питання, затамувавши подих. 

– Дитина, яку ти носиш під серцем – від Мирона? 

Я тільки рота відкриваю, щоб відповісти, але за мене це робить сам Мирон. Він з’являється на кухні, мабуть, для того, щоб придумати чергову дурню, але цього разу йому вдається мене здивувати. 

– Так, це мій син, – відповідає. – Та це нічого не змінює. Я кохаю Єву. 

– Ти мерзотник! – цідить Олена Станіславівна. – Це ж твій син! 

– Я готовий взяти на себе відповідальність за нього, але Яра має розуміти, що ми ніколи не будемо разом. Я кохаю Єву.

Таке відчуття що мене ось-ось просто знудить від того, наскільки часто Мирон говорить про свої почуття до Єви. Цікаво, це він так мене хоче переконати, чи себе? 

– Не варто йти на такі жертви, – випалюю сердито. – Я вже говорила тобі, що мій син не буде знати свого батька, тому що він на це не заслужив. А от твоїм батькам я дозволю з онуком бачитися. Вони ж не винні, що їхній син просто мерзотник! 

Оминувши Мирона, йду до виходу. Дуже хочу вдихнути свіжого повітря. Якось недобре себе відчуваю… 

Штовхаю двері, виходжу на вулицю і різко завмираю. Я бачу Артура в компанії Єви. Ці двоє практично цілуються, але я все їм наламала. 

– Що тут відбувається? – кричить у мене за спиною Мирон і, оминувши мене, біжить до Артура битися. Просто прекрасно! Він знову шукає крайнього і не бачить, що саме його наречена все це розпочала… 

Любі читачі, дякую велике, що розділяєте цю книгу зі мною. Між Мироном та Ясею стільки недоговорок, що розгрібати пів життя. Попереду на нас чекають несподіванки, причому від багатьох героїв цієї книги. Сподіваюсь, ви зі мною до кінця) Нагадаю, книга безкоштовна, і я буду рада, якщо підтримаєте своєю зірочкою. Бажаю плідного тижня.