- Глава 8.2 -

Як тільки потрапляю у дитячий відділ магазину, очі просто розбігаються від різноманіття одягу для немовлят. Не наважуюсь купувати багато, адже ще зарано, але втриматись таки не можу і кілька повзунків мені таки пакують. 

Розплатившись, залишаю цей відділ і збираюсь зайти в кафе випити чаю. Настрій чудовий. Шопінг та прогулянка однозначно пішли мені на користь. 

Тільки от все змінюється за одну долю секунди, коли помічаю, як у моєму напрямку йде Єва у компанії матері Мирона. Я не знала, що його рідні прилетіли, адже практично постійно живуть в Іспанії. 

Кілька секунд витрачаю на роздуми, що робити далі, а за цей час жінки наближаються до мене. Звісно, що Олена Станіславівна мене впізнає. 

– Ярославо! Яка приємна зустріч! – усміхається жінка та опускає погляд на мій живіт. – О, ти вагітна! Вітаю! 

– Дякую, – кажу збентежено. 

– Олено Станіславівно, а ви хіба не в курсі, від кого вагітна Ярослава? – так невчасно влізає Єва. 

– Ні, – хмурить брови жінка. – А чому я маю бути в курсі? 

– Так це ж дитина від Захара. Він сам вчора зізнався, – випалює, а я розумію, що це добряча підстава від Єви. 

Ця дівчина нагадує мені змію. Вона спить і думає, як зробити комусь чергову капость. От цього разу мені зробила. 

– Ярославо, це правда? – схвильовано питає жінка. Я розумію її, адже моя дитина може виявитися її онуком… Найгірше те, що так і є насправді, а я сказати не можу.

– Ні, це не так, – видавлюю з себе. – Захар хотів мені допомогти, тому сказав це. Він як справжній чоловік був готовий стати батьком моїй дитині, але… у мого сина є батько. 

– Оце так! – не стримує емоцій Єва. – Захар просто ідіот, якщо готовий взяти на себе відповідальність за чужу дитину. Навіщо йому це?

– Захар – не ідіот! – кажу. – Він один з небагатьох, хто готовий взяти на себе відповідальність. А от той, хто мав би її взяти, ховає голову в пісок як боягуз.

– Це ти про кого зараз? – Єва прищулює погляд, а я розумію, що мене надто далеко заносить. Треба збивати оберти, а то ще ляпну не те що треба. 

– Це не має значення, – кажу. – Мені треба йти. Була рада вас бачити, Олено Станіславівно. Передавайте від мене вітання чоловіку. 

– Дякую, Ярославо, – мені здається, що мама Мирона досі розгублена. А що, коли вона все зрозуміла? Та ні, це неможливо!

Мирон по вуха закоханий у Єву, і ніхто навіть думки не припустить, що він може бути з іншою дівчиною. 

Залишаю торговий центр і викликаю таксі. Щось немає вже бажання пішки повертатися назад. Зустріч з матір’ю Мирона добряче вибила мене в колії. Я не хочу бути брехухою, але ситуація така, що вибору просто немає. 

Мирон дуже розізлиться, якщо я розповім його матері правду. Саме тому й не хотіла повертатися. Щоб не бачити ні його, ні його родичів. 

– Яро, зачекай! – чую голос Олени Станіславівни – і серце на мить зупиняється. Мабуть, вона таки зрозуміла… 

Повертаюсь до неї обличчям – і стає трохи спокійніше, коли не бачу поруч Єви. Олена Станіславівна розгублена не менше мене самої, і це добре видно по її скованих рухах і напруженій усмішці. 

– Я вас слухаю, – кажу стримано. Так, зараз головне не панікувати. 

– Я хотіла б запросити тебе на вечерю. Сьогодні, – несподівано пропонує. – Буде Захар і Мирон з Євою. У мого чоловіка день народження.

– Але ж це сімейне свято, – кажу розгублено. 

– Ти також була частиною нашої родини, – вона торкається мого плеча, а я нічого не розумію. – Два роки пліч-о-пліч з Мироном провела. Мені буде цікаво дізнатися як ти. 

– Ну добре, – я просто не можу їй відмовити. І так відчуваю себе стервом через те, що онука від неї приховую. Я сподіваюсь, що нічого страшного не станеться, якщо піду на цю вечерю. – Але я прийду не одна. З другом прийду. До речі, він компаньйон Мирона на даний час.

– Правда? – дивується Олена Станіславівна. – Який тісний світ. Тоді вам точно треба прийти. 

Жінка залишає мені свій номер та адресу, а я записую все, і ми прощаємось. 

Мені здається, що Мирон не зрадіє моїй появі на сімейному святі. Ну нічого, я його теж вчора в гості не чекала, а він припхався. Буде йому сюрприз. Хоч і не дуже приємний.