- Глава 3.2 -

Прокидаюсь у кабінеті Мирона. Сідаю і не можу зрозуміти, що сталося. Пам’ятаю, що ми говорили, а тоді темрява – і все. 

– Ти як? – Мирон з'являється поруч зі мною. Сідає навпочіпки та уважно розглядає. – Я ж говорив, що з тобою щось не так.

– Нормально, – відчуваю себе дуже ніяково. Слабкість все ще є, але не така сильна, як була до цього. Хочу встати, але Мирон торкається мого плеча і не дає цього зробити. 

– Я лікаря викликав. Він скоро буде тут, – говорить серйозним тоном.

– Не треба лікаря! – випалюю і таки встаю на ноги. – Зі мною дійсно все добре. 

– Тоді давай я додому тебе відвезу. 

– Я таксі викличу. Не хвилюйтесь, – голос тремтить і тіло наче не моє. Доводиться зібратися, щоб Мирон не бачив, у якому насправді я стані. 

Він не йде за мною, коли залишаю кабінет. Знаю, всі ці переживання з його боку тільки тому, що я єдина людина, максимально наближена до нього в плані роботи. Нічого особистого. Мирону байдуже на мене, як на жінку. 

Забираю свою сумку і йду до ліфта. Серце калатає як навіжене, а руки досі тремтять. Коли покидаю офіс, пишу Оксані повідомлення, що стало погано, і їду додому.

Відповідь від неї приходить доволі швидко, а коли читаю її, приголомшено кліпаю повіками.

“Слухай, Ясю, а ти не вагітна часом? Може, варто зробити тест?”

Та ні, бути цього не може! Нервово усміхаюсь і лізу у програму на телефоні, щоб перевірити, коли мають бути критичні дні. 

Знову гублюсь, тому що сьогодні п’ятий день затримки. П’ятий! І що мені робити? Як бути?

Якщо я вагітна від Мирона… він ніколи не прийме цієї дитини… 

Вирішую не панікувати занадто рано і спочатку зробити тест. Я впевнена, що це просто якийсь збій. Мабуть, через хвилювання. Так, точно. Через нього.

Дуже ніяково відчуваю себе, поки пояснюю провізору в аптеці, що мені треба. Розумію, що в цьому немає нічого поганого, але думками одразу перемикаюсь на те, що вагітність може бути від власного боса, котрий кохає іншу дівчину. 

Повернувшись додому, вирішую приготувати собі чай. Довго сиджу над чашкою, так і не зробивши жодного ковтка. Упаковка з тестом також на столі, але мені страшно брати її в руки. Є таке відчуття, що після того, як зроблю цей тест, моє життя різко зміниться, і не факт, що в кращий бік. 

Дзвінок у двері змушує мене підстрибнути на місці. Чіпляю рукою чашку, і трохи чаю проливається на стіл. Уявлення не маю, хто там прийшов, але треба хоч глянути. Може, це Мирон примчав перевірити, як себе почуває його дорогоцінна помічниця. 

Та коли дивлюсь у вічко, бачу не Мирона, а Оксану. Краплина розчарування з’являється в серці, але я не даю їй можливості розтектись по всьому тілу. 

Відкриваю двері, і подруга як той ураган влітає у квартиру. Роззувається і проходить на кухню.

– Я вирішила купити тест, – заявляє і дістає коробку з сумки. – Бачу, ти теж купила. Ну нічого, два краще ніж один! Ти збираєшся дізнаватися, вагітна чи ні?

– Я боюсь, – зітхаю. – А що, коли вагітність є? Що я робити буду? 

– Давай ми потім про це подумаємо, – хмурить брови Оксана. – Спочатку треба робити тест! 

Подруга відправляє мене у вбиральню та обіцяє чекати за дверима на результат. Спочатку читаю інструкцію, роблю все, як там написано, і останнє, що залишається – це чекати. 

Я правда не знаю, що буде, якщо вагітність підтвердиться. Мирон однозначно не зрадіє. Йому не потрібна дитина від помічниці. От якби Єва завагітніла, мій бос був би на сьомому небі від щастя. 

– Ну що там? – стукає у двері Оксана, а я миттєво виринаю з важких думок. 

Беру в руки обидва тести – і серце в грудях перевертається. На обох дві смужки… Отже, скоро Мирон стане татом, а я – мамою. 

Залишаю вбиральню і йду на кухню. Тести кладу на стіл, і їх одразу розглядає Оксана. Я ж сідаю на крісло і не знаю, плакати мені чи сміятися.

– Так, тільки без паніки! – серйозно заявляє. – Ми обов’язково щось придумаємо!

– Що придумаємо? – питаю тихо. – Це кінець, Оксано. Треба звільнятися і їхати додому. Тут мені робити нічого.