- Глава 3 -

Я не йду у відпустку на ці два тижні, як пропонував мені Мирон. Насправді роботи в офісі багато, навіть не зважаючи на те, що боса немає. Навожу порядок в теках, формую графік зустрічей на наступний місяць і чекаю на повернення Мирона. 

Кожного дня з надією дивлюсь на двері і чекаю, що ось просто зараз він з’явиться в приймальні, усміхнеться і скаже, що скучив. А за день до повернення Мирона місця собі не знаходжу. Викликаю клінінгову компанію, щоб в кабінеті прибрали і помили вікна. Купую вазон і ставлю в кутку, щоб трохи освіжити кабінет. 

Чесно кажучи, не до кінця розумію, навіщо це роблю, адже, швидше за все, Мирон навіть не помітить змін. Мабуть, мені це необхідно, щоб не збожеволіти. Я чекаю, що ж мій бос скаже, коли повернеться. Можливо, таки звільнить мене, або ж буде вдавати, що нічого не сталося. 

В день приїзду Мирона я прокидаюсь від того, що стає дуже погано. Біжу до вбиральні і ледве встигаю до унітаза. Хвилин десять не можу на ноги встати і відчуваю себе абсолютно розбитою. 

Спочатку навіть не хочу їхати на роботу, але згадую, що Мирон повертається, і збираю себе докупи. Я маю його побачити. Я хочу його побачити. Просто скучила дуже сильно. І байдуже, що це у нас невзаємно.

– Ти чого така бліда? – питає Оксана, коли біля входу зустрічаємось. – Хвора?

– Та щось погано мені сьогодні, – відповідаю втомлено. – Нудота і голова розколюється.

– Нудота? – замислюється. – А що ще? 

Договорити вона не встигає, тому що на парковці з’являється автомобіль Мирона, і ми обидві спостерігаємо за тим, як мій бос, відпочилий та загорілий, залишає салон. Тільки от йде він не до входу, а до пасажирських дверей. Відкриває їх і подає руку Єві! 

В цей момент всередині все холодом обливає. Стою як ідіотка, дивлюсь, як ці двоє, тримаючись за руки, йдуть до входу, і хочу плакати. Так, плакати, тому що я повна дурепа!

– Доброго ранку, Мироне Дмитровичу! – вітається за нас обох Оксана. – З поверненням!

– Доброго ранку! – відповідає бос. – Ярославо, що з тобою? Захворіла? 

Мирон розглядає мене прискіпливо, наче дійсно хвилюється, але я йому не вірю. Дивлюсь на його руку, що міцно тримає руку Єви, і так погано стає, що готова просто тут втратити свідомість. 

– Все добре, Мироне Дмитровичу. Не варто хвилюватися, – видавлюю з себе. 

– Котику, підемо вже? Ти ж знаєш, що я поспішаю, – невдоволено заявляє Єва. Вона дує свої і так немалі губи та стає схожою на качку. 

– Ходімо! – Мирон миттєво забуває про мене і заходить з Євою в будівлю.

– І що це означає? Вони разом? – цідить Оксана. – Як таке може бути?! 

– Схоже, Мирон таки зміг її добитися, – шепочу. – Оксано, я не зможу працювати тут якщо це дійсно правда. Бачити її кожного разу і уявляти, як вони… 

– Так, досить! – зупиняє мене подруга. – Не панікуй! Ми обов’язково щось придумаємо!

Заходимо всередину, адже до початку робочого дня зовсім мало часу залишилося. Оксана міцно обіймає мене, перед тим як розходимось, і просить бути сильною. 

Я хочу бути сильною і показати Мирону, що його стосунки з Євою не роблять мені боляче, але… мені боляче, чорт забирай! Настільки сильно, що дихати не можу! 

Коли заходжу у приймальню, ні Мирона, ні Єви там не бачу. Залишаю сумку на столі і розумію, що ось-ось відбудеться наша наступна зустріч, і не помиляюся. 

Двері кабінету відкриваються, і звідти виходить Єва, а за нею Мирон. У цієї дівчини дивовижно довгі ноги і загалом зовнішність просто ідеальна. Не те що я зі своїм метром з капелюхом.

– Я заберу тебе на обід! – заявляє Єва. – До зустрічі, котику!

– До зустрічі! – Мирон цілує її в щоку і проводжає поглядом до виходу. 

Коли ми залишаємось удвох, першим моїм бажанням є одразу звільнитися. Відкриваю рота, щоб сказати про це, але Мирон мене випереджує:

– Ярославо, я сподіваюся, що ти розумієш – ми з Євою тепер разом і я не хочу, щоб вона дізналася про те, що було між нами. 

– Я розумію, – кажу сухо. – Не хвилюйтесь, Мироне Дмитровичу. Ваша дівчина нічого не дізнається. 

Він киває задоволений почутим, а я глибоко вдихаю і видихаю. Мене то в жар, то в холод кидає, і я не розумію, як з цим станом впоратися. Йду до столу, щоб налити в склянку води, але в якийсь момент перед очима темніє і я втрачаю свідомість.

Дякую за теплу зустріч. Дякую, що підтримуєте своїми зірочками, коментарями. Герої чекатимуть вас завтра, не перемикайтесь.