Розділ 45

- Ілоно Дмитрівно, ще раз вам повторюю, заперечувати провину безглуздо. Співпраця зі слідством суттєво полегшить вашу долю. І за наявності хорошого адвоката, термін буде не таким великим, - слідчий дивиться на мене з-під кущових брів. Втомлений погляд, він п'є багато води і постійно поглядає на годинник.

А в мене вже нема сліз. Нема емоцій. Все згоріло. А я все одно не розумію, що це сталося зі мною. Вони підозрюють мене у вбивстві найкращого друга. Вони у цьому впевнені. Я за ґратами – це здається якийсь сюр, інша реальність. Такого ніколи припустити не могла. І чим більше я заперечую, тим більше вони тиснуть.

Ні, ніхто наді мною не знущається, вони тисніть, гнуть свою лінію, морально це витримати непросто. Минуло три дні. А здається, що я тут цілу вічність. Як там Влад, Марк, вони теж вважають мене винною? У мене немає зв'язку із зовнішнім світом, і немає віри, що я колись вийду. Розумію, треба боротися, але я навіть не уявляю, як. Я не маю грошей на адвоката, а мої слова тут розцінюються як брехня.

- Який термін, Сергію Івановичу, якщо я не вбивала Льошу! Я вам уже сто разів розповіла, як все було!

- Так-так, ви поїхали до свого свекра, з яким зараз проживаєте в одному будинку, на зустріч у парк. Вночі. Дуже реалістична історія, - навіть не стримує посмішки.

- У нас були питання, які треба вирішити, далі від сторонніх очей, - заплющую очі, не в змозі винести його погляд. Соромно. Кажу, і сама чую, як ганебно це звучить. І це зовсім недалеко від істини. Якщо дивитися на ситуацію очима сторонньої людини.

- А він не приїхав на побачення, вважав за краще відсипатися поряд зі своєю дружиною. Ілоно Дмитрівно, право, вигадувати не ваш коник.

- Є повідомлення, що підтверджують моє оповідання! Він покликав мене на зустріч, а потім я писала! Є водії таксі, з одним я доїхала до парку, з другим верталася додому, - чим більше я розповідаю, тим більше його губи розповзаються в скептичній посмішці.

- Окей, давайте за фактами, - зітхає, бере зі столу декілька папірців. - Роздрукування ваших дзвінків та смс. Олексій написав вам повідомлення, вказав адресу. Що підтверджує і таксист, ви справді поїхали на зустріч. Тільки не зі свекром, якого ви незрозуміло навіщо приплели. Парк знаходиться неподалік будинку Олексія, що якраз і логічно. Друг планував з вами зустрітися, неподалік своєї квартири. Але з якихось причин він не з'явився. Ви чекали. Потім почали писати: «Де ти, я на місці чекаю вже годину!». Потім друга смс: «Навіщо ти так зі мною? Якщо плани змінилися, міг написати?». І третя в такому ж дусі, ще пізніше. Телефон Олексія було вимкнено. Далі ви розлютилися на друга і пішли до нього додому. Геолокація вашого мобільного підтверджує, що ви були саме у цьому районі. Також можу показати камери відеоспостереження на під'їзді будинку, які зняли чорняву дівчину в аналогічному одязі, що увійшла до під'їзду. Далі трапилася сварка, ви зарізали Олексія кухонним ножем, на якому знайдено ваші відбитки. І потім, неподалік його будинку викликали таксі. Я можу повірити, що ви ненавмисно вбивали, не планували, але емоції вийшли з-під контролю. Але докази говорять тільки про одне, Ілоно Дмитрівно, і вам крити нема чим. Тому, зізнавайтесь і не витрачайте час слідства.

– Я писала на номер Влада! Не Олексія, - вигукую жалібно. – Це якесь жахливе непорозуміння…

- Згоден. Ви не хотіли його смерті. Але сталося те, що сталося. А каяття, як я неодноразово вам казав, знизить строк ув’язнення.

Я намагалася йому донести правду. Тільки вірно каже слідчий, мої слова звучать надто неправдоподібно. А як довести, що ти не винна? І чому роздрук показує номер Льоші, а не Влада? Я нічого не розумію, від цього ще гірше. Як у цьому розібратися?

- Подумайте добре над моїми словами, Ілоно Дмитрівно. І завтра повідомите мені відповідь. На сьогодні закінчимо нашу бесіду, - він знову дивиться на годинник. Ймовірно, кудись поспішає.

- А Владислав, Марк, вони про мене питали? – дивлюся на слідчого з надією. Мені треба побачити коханого, я хочу донести до нього правду! Хоч боюся, ніхто мені не повірить, слова слідчого звучать набагато переконливіше.

І що це за відео? Я ж не входила до жодного під'їзду. Але Сергій Іванович, настільки впевнений у своїх словах… Що взагалі відбувається?! Мене ніби підставляють, прораховують наперед ходи. Тільки кому це треба? І навіщо? Безвихідь, така чорна і дрімуча притискає мене до землі, і не дає навіть зітхнути. Моє життя і раніше нагадувало вічні ходіння по муках, а тепер я опинилася в пеклі, і всі двері наглухо замуровані.

- Я поки не готовий дозволити вам побачення, - стискає губи.

- Будь ласка! Мені потрібно з ним побачитися! - мені треба, поговорити з Владом. Він мій ковток свіжого повітря. Хочу і до тремтіння боюся, якщо в його очах побачу недовіру... Тоді він розтопче останню жалюгідну надію, поховає мене живцем, під уламками мого життя.

- Я теж прошу вас перестати нести нісенітниці, і яку відповідь отримую, - дивиться на мене з викликом.

- Сергію Івановичу, одна зустріч, прошу, - я готова на колінах його благати.

Слідчий дає знак, і мене відводять з кабінету. Знов камера. Чотири обдерті стіни, запах в'язниці та безнадійності. Невже це кінець і мені звідси найближчими роками не вибратися?

До ранку я так і просиділа, дивлячись в одну точку. Намагаючись розібратися в дивних подіях, які логічно не могла пояснити. Мені принесли їжу, до якої я так і не торкнулася.

А потім за мною прийшли. Я вже подумки готувалася до чергової розмови з Сергієм Івановичем, але в маленькій кімнатці побачила Влада… Він прийшов… нам дозволили зустріч… Завмерла на порозі. Я так про це мріяла, а тепер мені так страшно, як ніколи не було у житті. Чомусь мені здається, що від цієї розмови залежить моя доля?