18 глава

Минуло три роки, протягом яких, спалене життям попелище Варіної душі, перетворювалося на квітучий сад.
У свій двадцять один рік, Варя, з сірого, зацькованого мишеняти, перетворилася на радісну і захоплену дівчину невисокого зросту, з копиною каштанового, хвилястого волосся до пояса. Посмішка не сходила з її обличчя.
Тепер, коли спогади вже не викликали пекучого болю, вона стала дякувати Богові за все те, що їй довелося витримати в житті, бо була впевнена, що не пройшовши все це, вона була б зовсім іншим людиною.
А так, у тому вогні, в якому Варя жила, народилося щось дорогоцінне – співчуття, яке заповнювало все її єство, коли вона бачила біль і страждання людей. Вона розуміла їх, співчувала. У кожній нещасній дитині вона бачила себе, знала, що вона відчуває і чого потребує.

Всі потребують співчуття та розуміння. Не отримавши цього у своєму житті ні від кого, тепер Варя щедро відчиняла своє серце до людей.
Це не підробиш. Тільки коли відчуваєш чужий біль, ти можеш радуватися з радіючими і плакати з тими, хто плаче. Я це змінює життя людей, робить їх щасливими. Це дорогоцінний дар.
І мабуть, у цьому була особливість цієї дівчини, яка не відрізнялася якимись особливими талантами чи здібностями.

Ще рік тому Бог розташував серце пастора Артура служити іноземцям, які приїжджали до їхнього міста вчитися в университетах. І він розпочав нову церкву. Варя поривалася йти за ним, але пастор сказав, що це буде неправильно, якщо пішовши, він забере із собою людей.
Варя важко перенесла розлуку з людиною, яку любила не просто як пастора чи наставника, а як свого батька. Як вона буде без нього? Хто буде тепер поряд, хто віритиме в неї і підтримуватиме?
Але, мабуть, це потрібне було для неї. Настав час ставати самостійною.

Та пастор Артур не забував її, як і інших людей, яким служив. Дзвонив, що б дізнатися, як у них справи, іноді відвідував їх.
Якось, Варя прийшла в гості до його церкви, і відчувши, що там її місце, залишилася.
На цьому ж тижні, була церковна поїздка на природу, яку влаштовували щовесни. І там Варя познайомилася з африканськими та індійськими студентами, які навчалися у медичному університеті їх міста.
Це було дуже цікаво! Вона їх не тільки побачила перший раз у житті, а й познайомилася з ними! Африканці виявилися дуже рухливими та емоційними, а індійці спокійними та скромними.
Там був з хлопець із Індії, якого Варя навіть не помітила того дня. Смутно згадала, коли пастор сказав, що в гуртожитку медичного університету, в його кімнаті відбувається спілкування студентів серед тижня і попросив її походити туди, бо в її присутності люди відчували себе комфортно та невимушено.
Так вийшло, що Варя прийшла на це спілкування вчасно, а всі інші запізнилися. І їй із цим хлопцем довелося спілкуватися, чекаючи інших.
Його звали Натанієль. Він поводився ввічливо, розмовляв шанобливо. Розповів трохи про себе, свої плани. Варя була вражена його життєвою позицією, прагненнями.

Натаніель же, завжди тримався подалі вид дівчат, щоб вберегти себі від спокуси і абсолютно не потрібних йому зараз почуттів, адже на даний момент у його планах було стати хорошим лікарем і служити Богові. Дівчата зараз його не цікавили, хоча, звичайно, важко їх не помічати, ще й у цій країні, де навіть дуже пристойно одягнуті віруючі дівчата, порівняно з індійськими, виглядали спокусливо.
Тому він тримався від них подалі.

Тому він розповів цій товариській та дружелюбній Варі, що в нього є наречена, дівчина з Індії, яка теж тут навчалася, але поїхала додому раніше за нього. Вона чекає на нього, і коли він повернеться, то одружиться з нею.
Розповів так, про всяк випадок, що б не закохалася в нього. Хоча.. можливо заради себе, що б відразу позначити відстань між ними.

Спілкувалися таким чином вони ще не один раз. Натаніель виявився чудовим співрозмовником і людиною, з якої хотілося брати приклад. Це викликало величезну повагу Варі до нього. Також він був дуже приємним хлопцем, стриманим, з розумними очима, проникливим поглядом і дуже гарною посмішкою. Він був спокійним, терплячим і вмів слухати. З ним було дуже затишно.

Через кілька місяців, після їхньої першої зустрічі, церква почала влаштовувати заходи для молоді. Натаніель там проповідував, а Варя допомагала йому. Після цих зібрань, вони йшли до кафе, що знаходилось поруч, розмовляли там про проведену зустріч і будували плани на майбутню.
У цей час вони потоваришували. Виявилося, що у них однакові уподобання, прагнення та погляди на життя. Між ними було не просто гарне порозуміння, а вони відчували одне одного.
Це відчуття було дивним для Варі, адже вона не була закохана в нього. Повага та дружнє ставлення, це все, що було у неї стосовно Натаніеля. Звідки ж це стійке відчуття, що вони немов створені з одного матеріалу? І чому вона не уявляє того часу, коли він поїде з цього міста і його не буде у її житті? І це при тому, що він не цікавив її, як хлопець!
Натаніель теж це відчував, тому ще більше тримав Варю на відстані. Адже він чудово знав, чого хоче від життя: довчитися на лікаря, повернутися в свою країну, жити поряд з батьками, щоб піклуватися про них, одружитися з індійською дівчиною, тим більше, що його наречена підходила йому у всьому, повністю відповідала його уявленням. про його майбутню дружину.