16 глава

Настало літо.

Кожна проповідь, яку Варя чула щонеділі, спонукала її змінюватися. Не тільки в серці, а й зовні, в її вчинках.

Тож настав момент, коли Варя зрозуміла, що та ввічливо-спокійна взаємодія, що встановилася між нею та матір'ю останнім часом, це не те, чого хоче від неї Бог. Та Варі було дуже важко наважитися робити щось більше по відношенню до матері. Бо це було їй невластиво. Зараз. А в дитинстві, щоразу, коли Варя, будучи маленькою, лащилася до матері, вона або з роздратуванням, або з огидою відштовхувала дівчинку. Через це у неї виробилося усвідомлення, що виявляти свої почуття до іншої людини, це щось гидке і мерзенне.

Тому, почати виявляти почуття до матері, Варі було дуже тяжко. Тим більше, що дівчина була впевнена, що мати не прийме її любові.

А Ісус Христос закликав любити Бога та людей, й казав, що "немає більшої любові, коли людина своє життя покладе за друга". І якщо Він не відповідав, коли Його били та плювали, й висячи на хресті, просив Бога пробачити тих, хто Його розіп'яв, то хіба вона має право хоча б не спробувати виправити стосунки з матір'ю?

Спочатку було важко. Прийшовши додому, Варя привіталася з мамою та спробувала її обійняти. Та ж, з подивом й нерозумінням відштовхнула дочку.
- Навіщо це? Не треба! - й відвернувшись, пішла на кухню.
Варя і так боролася із собою, роблячи те, що їй зовсім не хотілося. Адже замість того, щоб обіймати матір, вона воліла б бути якнайдалі від неї. А реакція матері ще більше ускладнювала завдання.
Але Дух Божий, Який спонукав її виправити стосунки з матір'ю і давав їй силу це зробити, допомагав їй не розчаруватись і не здатися.

Варя боролася з собою та з матір'ю, аж доки одного разу під час молитви Бог показав їй матір, та тільки не її очами, а Його.

Перед очами Варі промайнуло життя матері. Як вона, десятирічна, старша донька у багатодітній сім'ї, стоїть коло кроваті помираючої від раку матері. Як жорстокий батько швидко одружується вдруге. Одне за одним народжуються четверо дітей, яких справді люблять, та про яких дбають. А діти від першої дружини стають батраками на полі батька, ходять побиті, сплять в сараї, та їдять, коли їх покормлять сусіди.

У матері теж трясуться руки з дитинства, як у Варі.

Потім вона вийшла заміж, не через кохання, а щоб втікти від того пекла. Та чоловік гуляв наліво й направо, тож мати розлучилася з ним, й вийшла заміж за її, Варіного тата, який пиячив та бив її.

Потім, не змогла впоратися зі своєю нервовою системою, та сама зруйнувала стосунки з вітчимом Сашею, який був ніби подарований їй небом за всі страждання.

Потім знову тато Варі, який її ненавидів та терпів тільки заради доньки.

А після його смерті, вона виживала, як могла. На межі своїх можливостей. Нікому непотрібна, без роботи та житла, з дитиною. І ніде ніколи не лишила її..

Досі Варя дивилася тільки на свої страждання, й ніколи не думала про те, через що матері довелося пройти, що пережити. Бідна.. як вона витримала все це? Варя зійшла б з розуму.

Й таке співчуття в неї з'явилося до матері! Вона зрозуміла її. Зрозуміла, що та робила все, що могла, любила Варю так, як могла. Бо ж не кинула ніде, й коли вони голодували, то мати віддавала Варі якісь крихти, а сама взагалі нічого не їла. А відносилася так до дочки, бо з дитинства порушені нерви та психіка, не витримували стресів та важкого життя.

Варя пробачила матір від усього серця. І коли пішла образа, змогла прийти любов. Тепер Варі вже не було так важко робити кроки назустріч матері і вони були не змушені, а щирі, від серця.

Мама продовжувала її відштовхувати, хоч уже й не так впевнено з кожним разом.
Через тиждень мати вже давала себе обійняти та цілувати у щоку. А Варі з кожним разом все легше було це робити. А ще за тиждень, вона вже обіймала доньку у відповідь.
Через місяць мама щодня зустрічала її з роботи у дворі будинку. Вони радісно обіймалися, як близькі подруги і, тримаючись під руки, йшли додому. У Варі ніколи в житті не було таких взаємин із матір'ю. 

Так минув рік. Рік дивовижних змін.
Варя так боролася за своє життя, стільки разів піднімалася з уламків життя з надією, що далі буде краще, колись же має нарешті стати краще. Але не ставало.
А тут вона тільки з подивом спостерігала, як Бог змінює і влаштовує її життя з усіх боків. Дядько Вітя перестав пити, вдома настав мир, налагодилися стосунки з матір'ю, у Варі з'явилися друзі, робота, вона закінчувала школу. Найдорожче, що в неї було, це Бог. Найпрекрасніше, що вона мала, це церква.
Варя не встигала звикати до всього, що так швидко робив у її житті Бог.