15 глава

Настала весна.

Варя так і не закінчила школу. На роботу сімнадцятирічну дівчину, яка ніде не вчилася і нічого не вміла, ніхто не хотів брати.
І ось одного разу, йдучи з ринку, на якому торгувала мати, серед гущави людей вона зустріла Свєтлану, молоду жінку з церкви. Варя її погано пам'ятала, а ось вона дівчину впізнала.
- Варя, ти зараз ніде не працюєш? - запитала вона відразу. – Мені потрібна людина на літо, у кіоск із морозивом.
- Я могла б, тільки я ніколи не торгувала морозивом. Нічим не торгувала, - опустила вона голову, чекаючи, що Свєта зараз скаже, що вона їй не підходить.
- Нічого, я тебе навчу, - відповіла вона. - Чи можемо піти прямо зараз?
- Так звичайно! - схвильовано відповіла Варя, яка дала собі в той момент слово, що зробить все можливе і неможливе, щоб виправдати очікування цієї доброї жінки, яка вирішила поратися з нею, дати їй шанс.

Кіоск із морозивом та солодкими напоями знаходився на автовокзалі, який був поряд із базаром, за сім хвилин ходьби від дому Варі.
Свєта терпляче навчала Варю, прощаючи їй помилки і підбадьорюючи. А за короткий час біля кіоску була постійна черга до дівчини, яка до кожного покупця ставилася як до рідного. Здавалося, що люди приходили не стільки за морозивом, як за її посмішкою та добрим словом.
Варі дуже подобалася ця робота, вона як на крилах, летіла на неї щоранку. Виявилося, що врна любить людей, і легко знаходить із ними спільну мову.

Коли у Варі почався гострий стоматит, Свєта відвела її в приватну клініку до свого лікаря і оплатила прийом та ліки.
Коли вона дізналася, що Варя не закінчила школу, то домовилася з директором вечірньої школи та влаштувала дівчину туди.
Чи варто говорити, що Варя любила Свєту, як старшу сестру, була їй вдячна і віддана.