13 глава

Мама і дядько Вітя насторожилися, коли помітили, що зазвичай замкнута та похмура Варя, стала відкритою та лагідною. А її завжди зацькований вираз обличчя, змінився частою посмішкою.
А коли дізналися, що вона ходить до церкви, то взагалі влаштували їй переслідування. Мама кричала, що забороняє їй ходити туди, дядько Вітя погрожував вигнати її з дому і пив свої таблетки від серця.
Але напади мами та її чоловіка, не засмучували і не лякали Варю. Вона була готова спати на лавці у дворі, але від Бога, Єдиного, Кому вона потрібна була в цьому світі, Хто знайшов її, коли їй було так погано, не пройшов повз, від Нього вона нізащо не відмовилася б.
Бачачи, що ніяк не можуть на неї вплинути, з часом вони заспокоїлися. Тільки ні про Бога, ні про церкву слухати нічого не хотіли.

У серці Варі відбулися величезні зміни. І хоч у її житті нічого не змінилося, та віра в Бога, розуміння, що Він любить її і вона тепер належить Йому, давала Варі таку внутрішню радість, такий спокій, що від негараздів, які постійно переслідували дівчину, її душа вже не мучилася, як раніше.
Тепер в неї був її Скарб, її Бог. З Ним вона могла витерпіти все.

Один раз в кілька місяців, у церкві влаштовували біблійну школу. І цього разу вчити в ній приїхали голландці. Два дорослих чоловіка, та два хлопця, років десь двадцяти-двадцяти двух.
Ні, Варя не закохалася ні в кого з них, але її так вразили ці чоловіки, такі несхожі своїм менталітетом і культурою на тих, що оточували Варю з дитинства.
Цього вечора вона сиділа в темній кімнаті, на підлозі, серед брудної білизни, в будинку маминої подруги, яка вкотре їх прийняла, бо дядько Вітя знову запив. Всі спали, а Варя думала про цих людей із Голландії.
Вона раптом усвідомила, що навіть якщо на неї зверне увагу нормальний хлопець, з гарної сім'ї, то їй навіть не буде куди його запросити на чай, не буде з ким познайомити. Бо хто вона така? – Бродяжка, без роду та племені. Такі хлопці, яких вона бачила сьогодні - не для неї, дуже вже різні в них світи.
І так гірко їй стало!
- О Боже, мені самотньо! - вигукнула вона пошепки, і ковтаючи слози, поділилася з Ним своїм смутком.

А наступного дня в церкві, після заспіваних Богу пісень, на сцену вийшов проповідник, на ім'я та по батькові він був Сергій Васильович, та всі кликали його пастором. І взявши мікрофон, він сказав:
- У залі є людина, яка сказала Богу: «О Боже, мені так самотньо!»...
У Варі було відчуття, що вона приросла до стільця, на якому сиділа. Тому що пастор не лише сказав її вчорашні слова, а й повторив її ітонацію! Варя чула, що Бог робить такі речі, але що Він міг зробити це заради неї, маленької комашки в цьому залі, вона не могла повірити.
-... Бог каже тобі, - продовжував тим часом пастор. – «Я дам тобі такого чоловіка, про якого ти не могла мріяти навіть у своїх найпрекрасніших мріях. І в житті з ним я віддам тобі за все те, що ти пережила. Але зараз люби Мене, шукай Мене, служи Мені.