12 глава. Частина друга.

Любі мої читачі, я дякую вам, що ви зі мною під час написання цієї книги. Ви підтримуєте мене та надихаєте і це дуже дорогоцінно. Всім серцем дякую вам!)

З цієї глави в житті Варі відбувається поворот. Буквально на 180 градусів.

Не знаю, чи сподобається вам продовження. Та це її життя, тож пишу все як було.

Тут можна розділити життя Варі на «До» та «Після».

Одна з жінок, що  постукали того дня до Вариних дверей, її звали Олена Володимирівна, запросила Варю до церкви. Вона хотіла піти, але була одна проблема, яка могла завадити цьому.
Ще в п'ятнадцять років у Варі почалися болі внизу живота. Вона звернулася до лікаря, й виявилося, що дівчина застудила яєчники і почалося запалення, яке без лікування не минеться, але ставатиме сильнішим, поки вони не почнуть гноїтися.
Варя згадала осінь, яка передувала цьому. Як вона бігала босоніж по калюжах на ферму, допомагати матері. Вона була в куртці, бо повітря було вже холодне, але вода в калюжах була теплішою, чому Варя була дуже рада, бо взуття в неї не було.
Їй сказали тоді, що після лікування, рубці, що утворилися через запалення, швидше за все стануть причиною того, що вона не зможе мати дітей.
Але ніхто нічого не лікував. І її турбували періодичні болі.

А нещодавно додалися ще й нирки. Тепер вже не просто боліло, а пекло, ніби всередину хтось поклав розпечене залізо. І вона вже не розуміла що болить, бо пік і живіт і спина, ніби на неї наділи пояс.

- А скільки це займе часу? - відповіла вона питанням на запрошення.
- Години дві.
- Тоді я не зможу піти, - сумно сказала Варя. - У мене є проблема зі здоров'ям, через яку я не витримаю дві години сидячи.

І вона розповіла жінці все, як є.
- Ти приходь, Господь про все потурбується, - ласкаво погладила її плече Олена Володимирівна.

І в неділю Варя прийшла за вказаною адресою. То був будинок культури, в одному з залів котрого, відбувалися Богослужіння.
Ще тоді, коли дві гості проповідували їй і молилися за дядька Вітю, вона зрозуміла, що вони з протестантської церкви, надто вже не схожі вони були на звичних їй, православних віруючих.
І зараз Варя заходила в будівлю з боязкістю, бо все що вона знала, це що справжня віра – православна, а все решта – секти. А секти це погано, дуже погано. Настільки, що навіть ніхто ніколи не пояснював чому.

Цей момент теж запам'ятався їй на все життя. Як вона увійшла до зали, повної людей, так несхожих на тих, що зустрічала досі. Там було стільки радості, любові та тепла, що у Варі було відчуття, ніби вона потрапила в інший світ.
Дві години пролетіли непомітно. Варя, затамувавши подих, слухала проповідника, який говорив з кафедри про те, що Ісус Христос помер за наші гріхи і завдяки цьому Бог приймає нас. Він приходить в наші серця та змінює їх і ми вже не хочемо жити гріховним життям, а знаходимо насолоду в тому, щоб догоджати Йому. Він відповідає на наші молитви, вирішує наші проблеми, зцілює наші хвороби. Наше життя в Його надійних руках, якщо ми довіряємо його Йому.

Це було щось нове, що Варя дізналася про Бога. Раптом, з далекого і недоступного, вона побачила Його близьким, люблячим Другом, з Яким можна розмовляти, та звертатися по допомогу.

Тільки коли вони вийшли з будівлі, біль повернувся до Варі з новою силою і їй стало важко йти. Олена Володимирівна поклала долоню на спину Варі та попросила Бога прибрати біль та зцілити її від цієї хвороби.
Варя вже зрозуміла, що Бог робить такі речі для всіх тих людей, яких вона бачила в залі, але в те, що це може статися з нею, їй важко було повірити.
Але раптом вона відчула тепло долоні жінки на своїй спині, хоча була одягнена в зимову куртку та кілька светрів під нею. І біль почав зменшуватися!
Буквально за кілька хвилин вже нічого не боліло, а Варі хотілося плакати від полегшення та вдячності Богові.
На прощання Олена Вікторівна дала їй листок, на якому були написані вірші з Біблії, в яких говорилося про зцілення.
- Варечка, - сказала жінка, - Бог зцілив тебе, вір у це. Але диявол буде тебе обманювати, даючи тобі симптоми хвороби, щоб ти втратила своє зцілення. Але ти читай ці вірші з Біблії і не дозволяй йому забрати те, що дав тобі Бог.
Варя не зовсім розуміла, як все це працює, але відчувала, що щось важливе є в тих словах на папері, щось, від чого виходить сила, здатна робити такі справи.

Коли Варя прийшла додому, її зустрічала стривожена мати, яка бачила, у якому стані донька йшла з дому. І біль знову почав повертатися.
- Давай викличу швидку, - зазирнула мама до кімнати через деякий час.
- Ні, - насилу вимовила Варя, тримаючись за живіт. - Дай мені листок з кишені моєї куртки і зачини двері. Якщо мені за двадцять хвилин не стане краще, тоді викликай швидку.
Мама виконала її прохання та вийшла з кімнати. А Варя почала читати вголос те, що було там написано. "..вони звернуться до Господа, і Він почує їх, і зцілить їх" ... "І молитва віри зцілить болячого, і відновить його Господь" ... "..ранами Його ви зцілилися" ... "Я Господь, Цілитель твій!"
Дочитавши до кінця, вона поверталася на початок, та читала знову і знову, вдумуючись у слова. І відчула, як біль почав зменшуватись.
Коли мама зайшла до кімнати, Варя вже спала. Більше ця хвороба до неї ніколи не поверталася. Просто зникла. Назавжди. Це було перше диво, яке вчинив у житті Варі Бог.

Вона залишилася у цій церкві. Через те, що тут вона нарешті отримала відповіді на свої запитання, які були у неї з того часу, як вона повірила в Бога всім серцем тоді, коли прочитала ту книгу в домі тітки Жені.
І через людей, віру яких було видно у їх поведінці, вчинках, та житті. Варя побачила Бога в них. Вони жили Ним і для нього, і їй також так хотілося. Мати ту ж радість, що мали вони, те ж щастя всередині, яке не залежало від того, що відбувалося зовні.