8 глава

Варі було вже чотирнадцять років, та її життя легше не ставало.

Коли вона в останній раз була в Коновці, їй сказали, що її тітки її прокляли. Якщо це правда, то вона відчувала це на собі, бо доля ніби намагалася зламати її, розчавити.

Вона дуже схудла, бо часто голодувала, бувало, що не ходила до школи, бо в неї не було взуття, чи що вдягнути.

Мати продовжувала її бити та травмувати її психіку.

Ви спитаєте, може було за що бити? Може й справді гуляща була, якщо мати так обзивала?

Ні, Варя була спокійною, домашньою дівчинкою. Палити їй не подобалося, спиртні напої не терпіла, бо через них помер тато.

Навіть в чотирнідцять років, коли її однолітки закохувались та зустрічалися з кимось, Варя цього не прагла. Не до того було, вона намагалася не згинути в житті, яке вирувало та постійно збивало її з ніг кожен раз, коли вона намагалася піднятися.

Й нікого поруч не було, Варя боролася сама. Часом здавалося, що вона більше не витримає. Бувало так важко та погано, що всім серцем бажала смерті. Лежати спокійно в землі, де ніхто не кричить, не б’є, не знущається..

В тому році вона перший раз намагалася накласти на себе руки - наковталась таблеток. Та робітниця з маминої ферми помітила, що Варі погано, щось запідозрила й заставила Варю випити щось, щоб викликати блювоту та почистити шлунок.

Матері вона нічого не розказала, бо сама бачила, як та знущається з дитини.

В той раз все минулося, та людина, що дійшла до краю один раз, дуже легко туди повернеться, коли знов відчує, що вже більше не витримує.

А доля ще не збиралася милувати Варю.