2 глава

Останні кілька років, не все гаразд було між мамою та вітчимом. Вони часто сварилися, мама нервувала, стала злою та жорстокою і весь свій поганий настрій зганяла на Варі.

Коли вітчим був дома, він не дозволяв матері бити її. Але вона ще сильніше била її через це, коли його не було вдома.

Тата не було, мати звертала на неї увагу тільки тоді, коли била, і це почало позначатися на поведінці та характері дівчинки – вона стала замкнутою, мовчазною, почала погано вчитися.

Варі було дванадцять років, коли вітчим не витримав скандалів неврівноваженої матері, та пішов від них.

Мати, чи то від горя, чи то від того, що важко стало жити без годувальника, почала пиячити.

Варя місяцями була надана сама собі, голодувала, їла тільки один раз на день у школі. Та у дні, коли мати була п’яною, вона її не била, і цьому Варя була рада, проводячи вечора в пустій квартирі, з якої мати пропила все, що могла, поринувши у чергову книгу. Ці історіі, у які вона поринала, ці герої, що були її єдиними друзями, допомогли їй не зламатися у той час.

Мати забрала у Варі годинник, з яким вона не розлучалася ніколи, та виміняла його на горілку. Обіцяла, що віддасть грощі та поверне його, але татів подарунок Варя ніколи вже більше не бачила.

Особливо запам’ятався їй новорічний вечір. Мати, як завжди, десь пиячила зі своїми друзями. А Варя, ходила повз будинків, з тугою дивлячись на освітлені вікна чужих квартир. Там було тепло і затишно, там були люблячі батьки та щасливі діти. Тільки вона, як безпритульна собака, нікому була не потрібна.

Ще один сильній спогад – як вона тієї ж зими захворіла на Боткіна. Пішла єпідемія по всій школі й Варя теж заразилася. Коли з’явилися симптоми, вона пішла до медпункту, та на її скарги на погане самопочуття ніхто не звернув уваги, тому що вона прийшла без батьків.

Ще кілька разів Варя туди ходила і її відправляли додому. І коли вона була вже у тяжкому стані, їй таки повірили, і мати повезла її в місто, до лікарні. Варя вже не могла сама йти, мати її підтримувала по дорозі.

Вона не знає, чому мати до неї не приїжджала цілий місяць, котрий вона пробула у лікарні. Можливо пиячила, а можливо грошей на дорогу не було. Але до інших приїздили родичі часто, привозили чисту одежу та домашню їжу. А Варя, з постійним почуттям голоду та у брудній одежі, кожен день стояла біля вікна, з тугою виглядаючи маму.

Коли Варя повернулася з лікарні, мама вже оговталася, почала працювати, та в них з’явилася їжа.

І в цей час, Варя вмовляє матір повернутися до тата. Мати погоджується, і Варя пише йому листа.

Тато дуже швидко приїжджає за ними.

Той лист до тата, після якого її життя поверне в іншу сторону. Він він визначив її шлях, який вона тепер мала пройти.