Пройшло сім років. За цей час, мати війшла заміж за чудового чоловіка, який любив Варю, як рідну. Вона ходила до школи, гралась з друзями, мала затишний дім та іграшки. Була звичайною дитиною.
Та вона не забула свого тата.
За всі ці роки, мати лише один раз дозволила колишньому чоловікові взяти Варю до себе не на довго. Та він не захотів її віддавати, коли настав оговорений час.
Варі тоді було п'ять років. Вона прожила у тата чотири місяці. Він пиячив, як і раніше, Варя ходила по селу голодна, брудна, не розчесана. Та счаслива, бо була ВДОМА.
Мати, не змігши договоритися з колишнім, договорилася з сусідами, щоб їх донька покликала Варю, ніби гратися. І так її забрала від рідного тата, рідного села, рідного дому.
Як їх зрозуміти, цих дітей? Вони виберуть страждати, терпіти все, але виберуть бути з батьками.
Мати більше не дозволяла їм бачитися. Від тата у Варі залишився лише годинник, який тато подарував їй на день народження. З гарним ремішечком, механічний, він був найбільшим її скарбом. Ніби тато тримав її за руку, коли вона його вдягала.
Варя бажала побачити тата хоч на хвилинку, мріяла бути разом з ним. Їй навіть снилося, як вона тікає з дому, ховається та мандрує до тата, до Коновки – села в Чернівецькій області, до дому, де вона відкрила очі, який назавжди залишаться її рідним, як би добре їй не було в інших місцях.
Відредаговано: 12.02.2022