Глава 17: Спотворений Ліс

Йти за нею було все одно, що намагатися слідувати за тінню. Лей Рін рухалася лісом з ефективністю хижака — безшумно, швидко, кожен її крок був вивірений. Вона не продиралася крізь хащі; вона ковзала крізь них. Лінь Янь, незважаючи на всю свою спритність, почувався поруч з нею гуркотливим слоном.

— Приємна прогулянка, — сказав він, щоб порушити напружену тишу. — Тільки не вистачає співу пташок і кошика для пікніка.

— Говори менше. Дихай тихіше, — її голос був рівним, без емоцій. — Пташки тут не співають. Вони полюють.

Вони йшли мовчки ще хвилин двадцять. Ліс навколо ставав все більш дивним. Деякі рослини слабо пульсували світлом, коли вони проходили повз, а повітря було насичене солодкуватим запахом гнилі та озону. Раптом Лей Рін різко зупинилася, піднявши руку.

Лінь Янь завмер. Попереду, повільно перекочуючись над землею, пливла жовтувато-зелена хмара спор. Вона виглядала майже мирно, як туман.

— Не дихай, — прошепотіла вона. — І не рухайся.

[Ви увійшли в зону 'Токсичні спори'. Статус: Затримка дихання.]

Вони стояли, затамувавши подих, поки отруйна хмара повільно пропливала повз них. Лінь Янь відчував, як печуть легені, але терпів. Коли останній клаптик туману розсіявся, Лей Рін дала знак рухатися.

— Що це було? — запитав він, жадібно хапаючи повітря.

— Гриб-душитель. Випускає спори, які паралізують дихальну систему. Дрібні тварини помирають за хвилину. Нас би просто звалило з ніг. А що трапляється з тими, хто лежить паралізований у цьому лісі... краще тобі не знати.

Не встиг він відповісти, як збоку щось хлиснуло. Темно-синя ліана, товста, як рука, пролетіла в сантиметрі від його обличчя і з силою вдарила по стовбуру дерева. Це була не ліана. Це був мацак.

З хащів виповзла тварюка — огидний гібрид рослини і рептилії. Її тіло, схоже на гігантський бутон, пересувалося на шести коротких лапах, а з верхівки стирчали два довгих, хльостких батоги. У центрі бутона пульсувало слабке помаранчеве світло.

— Лозовий повзун! — крикнула Лей Рін. — Ядро! Бий у світну точку на спині!

Її дрон уже злетів угору, відволікаючи одного з мацаків. Другий батіг полетів до Лінь Яня. Він не став ухилятися. Натомість він зробив крок назустріч, прокрутивши спис, і відбив удар, ніби відбивав бейсбольний м'яч. Від енергетичного леза посипалися іскри.

Повзун зашипів, і його "бутон" розкрився, випускаючи хмару дрібних, гострих, як голки, шипів. Лінь Янь відскочив, прикриваючи обличчя рукою.

[Отримано 5 од. шкоди (Фізична). Статус 'Кровотеча' (Легка).]

Тим часом Лей Рін зайшла тварюці з флангу. Її пістолет видав два коротких клацання, і червоні промені влучили в хітиновий панцир повзуна, не завдавши видимої шкоди.

— Його броня тримає енергію! Потрібна фізична атака! — крикнула вона.

Це був його шанс. Поки повзун відволікся на Лей Рін, Лінь Янь рвонув уперед, зробив стрибок, відштовхнувшись від стовбура дерева, і завдав удару зверху вниз, цілячись у помаранчеве ядро.

Енергетичний спис увійшов у тіло тварюки з огидним хрускотом. Ядро спалахнуло і згасло. Повзун конвульсивно смикнувся і завмер, перетворившись на купу зів'ялих ліан.

[Ціль 'Лозовий повзун' вбито.]

[Отримано 30 од. досвіду.]

Лінь Янь важко дихав, висмикуючи спис.

— Все, що тут світиться, — сказала Лей Рін, підходячи до нього, — або скарб, або слабке місце. Запам'ятай.

Вони рушили далі. Ще через годину виснажливого шляху ліс почав рідшати. Попереду з'явилася галявина. І те, що на ній було, змусило Лінь Яня зупинитися.

Це був космічний корабель. Точніше, те, що від нього залишилося. Величезний, виготовлений з темного металу, він врізався в цей світ під неймовірним кутом, залишивши глибокий шрам на ландшафті. Час і агресивна флора зробили свою справу — корпус був густо обплетений синіми ліанами, а з пробоїн стирчали химерні гриби.

— Затишне гніздечко, — прокоментував Лінь Янь.

— Це наш дім, — відповіла Лей Рін, прямуючи до рваної діри в борту. — І тут є ще один сюрприз для тебе. Заходь.