Глава 28

Елоїза

​— Що тут відбувається? Чому клітка відчинена?! — раптом пролунав суворий голос короля. Але щойно він протиснувся крізь варту, як завмер із напіввідкритим ротом. — Сину…

​— Він живий! Але його треба негайно звідси винести й викликати цілителя! — я нарешті взяла себе в руки. 

​— Я сам піду… зараз… ще секунду полежу… — Кайану було важко навіть дихати, не те що розмовляти.

​— Ти знесилений, сину. Дозволь нам віднести тебе до кімнати, — втрутився король. Його голос тремтів від суміші шоку та нестримного щастя.

​— Ні… — Кайан нарешті розплющив очі. Його погляд зустрівся з моїм, рідне янтарне сяйво повернулося. Він ніжно усміхнувся куточком губ. — Ти мене врятувала, кохана.

​— Що? Як? Я нічого не зробила! — здивовано прошепотіла я. — Я ж тебе мало не вбила…

​— Ні… та квітка… вона вивела отруту, — прошепотів він.

​У клітці повисла приголомшена тиша.

​— Ось ця? — пролунав низький голос вартового, який підняв із підлоги рослину.

​Я обернулася й мовчки кивнула.

​— Я виростила її випадково, у парку. Мені так бракувало сонця, що я згадала сонячну квітку, яку колись бачила в Зордарі. Просто хотіла показати це диво Кайану, але він почав чхати й задихатися, а потім... перетворився на людину, — пояснила я королю.

​Очі Гаррета від подиву полізли на лоб.

​— Негайно віднесіть цю квітку до іншого перевертня! — владно наказав король, не відриваючи погляду від сина. — Якщо реакція буде такою ж — негайно до лабораторії! Хай зв’яжуться з магами Зордару.

Кайан почав ворушитися, намагаючись підвестися на ноги. Який же він нестерпно впертий! Король миттєво підскочив до нього, підхопив під пахви й закинув руку сина собі на шию, приймаючи на себе основну вагу його тіла.

​Я поспіхом зняла свій плащ і накинула його на плечі коханого, намагаючись бодай трохи прикрити його наготу. Кайан увесь тремтів, від холоду та виснаження.

​— Тримайся, сину. Ще трохи, — тихо шепотів Гаррет, обережно ведучи його до виходу.

​Я йшла поруч, підтримуючи Кайана з іншого боку, відчуваючи крізь тканину плаща, наскільки гарячою була його шкіра.

​Коли ми нарешті добрели до кімнат, Гаррет, на прохання Кайана, повів його одразу до ванної. Я поспіхом набрала теплу воду, а батько допоміг синові залізти в мармурову купіль.

​— Дякую за допомогу, — видихнув Кайан, відкидаючи голову на край ванної й заплющуючи очі від задоволення. — Залиш нас, батьку, будь ласка. Ми поговоримо згодом. Зараз я хочу побути лише з дружиною.

​— Розумію. Звісно, сину, відпочивай, — відповів Гаррет. Він на мить затримався на порозі, його погляд метався між мною та Кайаном. Було видно, що він усе ще не до кінця вірить у це диво і боїться, що син знову може стати тим диким звіром. — Тобі зараз принесуть поїсти. Можливо, покликати цілителя? — запитав він зі щирим хвилюванням у голосі.

​— Ні, зі мною все добре. Отрути більше немає — я знову відчуваю зв'язок і зі своїм вовком, і з Елоїзою. Я просто дуже втомився, більше нічого, — спокійно відповів він батькові, хоча голос його все ще був слабким.

​— Добре. Відпочивайте, діти, — лагідно мовив король.

​Він востаннє озирнувся, ніби намагаючись запам'ятати цю мить перемоги життя над смертю, і тихо зачинив за собою двері, залишаючи нас у тиші наодинці.