Глава 18

Кайан

​Ми вийшли з лісу вже глибокої ночі, ми постійно зупинялися, щоб знову й знову цілуватися. Я ніяк не міг зупинитися, мені хотілося безкінечно насолоджуватися моєю руденькою красунею. Час пролетів надто швидко, проте це були найщасливіші години в моєму житті.

​Цей день я запам’ятаю назавжди. Спогади про нього дадуть мені сили якнайшвидше покінчити зі зрадниками в Азарі й повернутися за моєю дівчинкою, щоб більше ніколи її не відпускати.

​Хоча мені не давала спокою одна думка. Ця яскрава квітка звикла до свого різнобарвного континенту, і я боявся, що вона зів'яне в моєму похмурому та малосонячному королівстві. Їй буде важко звикнути до вічних туманів та суворого клімату Азару. Можливо... можливо, нам варто буде побудувати життя саме тут, на її землях.

​Допоможу батькові розправитися з заколотниками, а далі він і сам впорається — вік дозволяє йому правити ще не один десяток років. А там буде видно. Зараз головне — її безпека та її усмішка.

​— Ти завтра до мене прийдеш? — запитала Елоїза, коли ми нарешті підійшли до воріт школи. Я знову пригорнув її до себе і коротко поцілував.

​— Звісно. Завтра у нас ще один цілий день разом, а вже потім я вирушаю до Азару, — відповів я, неохоче відпускаючи її губи.

​— Це ти два тижні на кораблі будеш туди добиратися? — у її голосі почулося щире хвилювання.

​— Ні. Я скористаюся послугами просторового мага. Пан Валейн погодився відкрити портал прямо в Азар, — я заспокійливо поцілував її у чоло.

​— Нічого собі! І що ти йому пообіцяв натомість? — Еллі здивовано підняла брови.

​— Він попросив місячні камені, які ми видобуваємо в наших печерах. Хоче спробувати використовувати їх як складник для артефактів, а не просто як прикраси.

​— Цікаво... А як же ти повертатимешся назад? — вона притулилася обличчям до моєї шиї, обдавши шкіру гарячим подихом.

​По тілу вмить прокотився електричний розряд, кинувши мене в жар. Я відчайдушно намагався прогнати думку про те, щоб підхопити свою пару на руки й викрасти її прямо зараз, аби не випускати з обіймів щонайменше добу.

​— Назад уже кораблем. Невідомо, скільки часу мені знадобиться, щоб зі всім розібратися, а Валейн може на той час піти в інший світ за новими знаннями.

​Елоїза важко зітхнула.

— Так нечесно. Тільки-но ми стали одним цілим, як мусимо розлучатися на невідомий термін. Може, це чергове випробування від Богів?

​— Можливо, хоча малоймовірно. Ми просто прогледіли якогось мерзотника, — я обережно підняв її обличчя за підборіддя.

​В її очах стояли сльози, що блищали в місячному світлі. Моє серце стиснулося. Я припав до її вуст, щоб відволікти від сумних думок, замінивши їх на більш приємні.

​— Запроси мене завтра до себе в гості, — грайливо прошепотіла вона, щойно ми відновили подих після чергового поцілунку.

​— М-м-м, із величезним задоволенням, моя спокуснице, — я знову схилився до її губ. — Можливо, найкраща учениця академії дозволить собі прогуляти завтрашні заняття?

​— Чому б і ні? Я склала всі іспити достроково, тож моя присутність на уроках необов’язкова. Натомість ти... ти проведеш мені інші уроки, — відповіла вона і зненацька грайливо лизнула мою шию.

​Я загарчав і мій вовк всередині загарчав разом зі мною від цього солодкого катування.

​— Кохана, що ти робиш? Я ж не витримаю до ранку! — майже заскиглив я, коли вона, насміхаючись, спритно відскочила від мене.

​— Тим жаданішою буде наша зустріч, коханий, — Еллі послала мені повітряний поцілунок і стрімко побігла до воріт. — Чекаю на тебе вранці прямо тут, де стоїш! — крикнула вона вже з темряви й остаточно зникла з очей.

​Жорстока дівчина... Розпалила вогонь і втекла. На моєму обличчі сама собою розквітла безглузда, щаслива усмішка. Цей день приніс із собою справжній ураган почуттів. Я й досі не міг повірити, що вона тепер назавжди моя. Моя істинна…