Глава 12

Кайан

​Скоро світанок, а я досі сиджу в кріслі, попиваючи віскі у своїй вітальні. Цей вечір був занадто непростим. Я раз у раз прокручую в голові все, що розповіла мені Еллі, і відчуваю таку лють, що хочеться повбивати тих покидьків по другому колу.

​Коли вона ділилася своєю історією, моя душа ледь не тріснула навпіл від її болю. Такій крихітці довелося пройти крізь справжнє пекло. Тепер я цілком розумію її ненависть до мого народу, але від цього розуміння не легше. Через цей спротив вона страждатиме й далі, а муки від істинності, яка вимагає визнання, лише посилюватимуться.

​Наша близькість у парку, те, як вона торкалася мене, обіймала й довірила свою історію, на певний час полегшить наше самопочуття. Але це ненадовго. Мені все одно потрібно бути поруч. Можливо, варто домовитися про зустрічі з моїм вовком? З ним вона відкрита, лагідна, у ній немає тієї люті, яку вона вихлюпує на мене. Звір, звісно, у захваті, він ще ніколи не отримував стільки уваги, а від істинної це взагалі щось неймовірне.

​Як же мені хочеться забрати її біль собі... Щоб минуле нарешті відпустило її. Король Зордару розповідав мені історію викриття работорговців, коли я щойно прибув і передавав полонянок під його захист. Хто б міг подумати, що та відчайдушна дівчина, яка втекла з корабля і роздобула докази продажу дівчат, виявиться моєю парою. Я захоплювався тими дівчатами ще тоді, коли Дерек Зордар пояснював, на який ризик вони пішли.

​Вона поїде за три тижні... У мене обмаль часу, щоб усе змінити. Якщо вона поїде, я не зможу поїхати за нею в Кіндслей, бо для перевертнів ще три роки діє заборона на в’їзд туди саме через психологічний стан постраждалих дівчат. Але без мене їй там стане зовсім зле, як і мені тут.

​Ні, я маю якомога швидше пояснити їй, що ми пов’язані Долею. Вона повинна розуміти, що на неї чекає. Дам їй ще кілька днів, щоб вона звикла до мене хоча б в образі вовка, а тоді розповім усе. Навіть якщо доведеться її зв’язати, щоб вислухала до кінця та не втекла знову. Так і зроблю. А зараз — спати.

***

Прокинувся я значно пізніше, ніж зазвичай. Голова гуділа від учорашнього віскі, схоже, я таки перебрав. Проте після холодного душу в моїй макітрі народилася геніальна ідея. Елоїза — молода дівчина, а дівчатам подобаються романтичні жести, чи не так? Хоч я в таких справах повний нуль, але чому б не спробувати?

​Недовго думаючи, я попрямував до квіткової крамниці. Замість звичайного букета вибрав велику розкішну квітку в горщику. Сподіваюся, у неї не підніметься рука викинути живу, ні в чому не винну рослину. На додачу набрав різних солодощів, не знаючи її смаків, вирішив взяти всього потроху.

​Написав коротку записку: «Я не з’являтимуся перед очима, але ти нічого не казала про подарунки. Твій вовчик». Сам не вірю, що написав таке... Сподіваюся, вона не відправить усе це в смітник.

​Вирішив відправити посилку кур’єром, а сам планую знову нишпорити по кутках, поки вона йтиме на роботу. Моїй дівчинці потрібні сили, і я буду поруч, щоб підживити її, навіть якщо вона про це не здогадуватиметься.