Розділ 9

Їх зустріла ошатна сивочола жінка, котра попри свій вік все ще зберігала залишки краси. Всім своїм виглядом вона демонструвала дивовижну витримку, що свідчила про неї, як про ту, хто ніколи не пхає свого носа туди, куди її не просять. Окинувши уважним поглядом своїх карих з прозеленню очей Алізею, вона кивнула на пакунок, що лежав на комоді в передпокої:

– Як я розумію, це надіслали для вашої супутниці, дьєре Дайрен? – суворим тоном поцікавилась вона в командора.

– Дьєра Амелі Веріс, – представив Алізеї незнайомку Ренсел. – Управителька в моєму домі, – він втупився в дівчину, явно роздумуючи над тим, яким чином представити її. – Дьєра Алізея… Рандар – моя підопічна. Накажіть приготувати для неї покої і… – чоловік трохи розгублено з домішкою чогось винуватого усміхнувся до управительки: – …не могли б ви тимчасово стати компаньйонкою цієї… милої дьєри, оскільки вона має перебувати під моїм особистим захистом. А дівчина в будинку холостого чоловіка… самі розумієте. Оплату я збільшу.

Жінка окинула нову мешканку ще більш прискіпливим поглядом, ніби збиралась видивитись в ній те, чого вона й сама про себе не знала, та кивнула:

– Як забажаєте, дьєре Дайрен. Зараз накажу Лінорії приготувати дві суміжні кімнати, – розвернувшись, вона рушила кудись вглиб дому – пряма, мов лінійка, і незворушна, мов скеля.

– Прошу! – підхопивши пакунок, Ренсел пройшов до вітальні й кинув надіслане на диван. – Гадаю, можете це розпакувати та приміряти хоча б хутряний камзол.

Сперечатись з ним Алізея не збиралась, якою б не була сердитою за всі його шпильки. Врятована ним. Незаарештована. Ще й прилаштована! Ренсел навіть про компаньйонку для неї потурбувався, хоча міг би й проігнорувати – хто вона в цьому світі? Ніхто! Тому, мовчки розгорнула пакунок, дістала білосніжний камзол та… завмерла, тримаючи його перед собою на витягнутих руках:

– Чомусь мені здається, що будь я років на сім молодше, то він сів би на мене без проблем.

Не очікуючи, поки вона роздивиться й інший одяг, Ренсел згріб пакунок в оберемок, схопив дівчину за руку та потягнув на вихід, кинувши через плече трохи розгубленій управительці:

– Ми повернемось за годину! Розпорядіться щодо вечері!

На подвір’ї він видав мелодійний свист, і за кілька хвилин почувся шерхіт крил кроґа. Тарі опустилась перед ними так швидко, ніби літала поруч. Помітивши здивований погляд Алізеї, Ренсел зійшов до пояснення:

– В нас з нею встановлено ментальний зв’язок. А без вершника кроґ здатен створювати миттєвий портал, тому, з’являється практично моментально. Прошу! – підсадив він дівчину й, сівши позаду, скомандував Тарі: – Площа Майстрів!  

Кроґ рвонув з такою швидкістю, що Алізею знов вкарбувало в потужні чоловічі груди, а в голові промайнуло: що, якби Ренсел не тримав, то першим же поривом вітру її здуло б, оскільки від голоду і втоми вже починало похитувати, навіть, коли вона сиділа. Але вечеря відкладалась через кляте вбрання! І в дівчини не було жодного сумніву, що та хазяйка майстерні навмисне підсунула не її розмір. Тільки який в цьому сенс?

Проте, як тільки вони увійшли до майстерні, сенс став зрозумілим. Сердито кинувши пакунок на стіл, Ренсел, зголоднілий не менше від своєї підопічної, процідив ледь не розлюченим тоном:

– Ви розучились визначати розміри, дьєро Ілвес?

Розгорнувши речі, хазяйка демонстративно приклала камзол до Алізеї й прицокнула язиком:

– О! Яка неприємність! Мені здалось, що дьєра більш тендітна, ніж виявилось насправді. Що ж, – розвернувшись до Ренсела своїм глибоким декольте, де виднілись далеко не тендітні габарити, вона чарівно усміхнулась: – Зараз все виправимо. Перепрошую! – жінка знов повернулась до дівчини. – Мої дівчатка звикли шити на витончених дьєр. Але не все ще втрачено.

На хамську спробу зачепити її – Алізея відреагувала ледь здійнятою бровою. Це було настільки незграбно і награно, що відповідати вона вважала нижчим своєї гідності, тому, очікувала на реакцію Ренсела. От це було дійсно цікавим: зрозуміти – на якому рівні знаходився він. А, судячи з виразу його обличчя, чоловік взагалі не очікував чогось подібного, проте, швидко себе опанував:

– Не обтяжуйте себе, дьєро Ілвес! Схоже, що чутки про рівень вашої майстерності значно його перебільшують, – Ренсел раптом схопив її за руку й, провівши над нею своєю, спроектував якийсь сувій, що миттєво спалахнув і розвіявся. – Тому, я розриваю з вами угоду щодо шиття зимової форми для бійців мого підрозділу. Але не все ще втрачено! – перекрививши її, ошкірився командор. – Завжди можна навчитись працювати майстерніше, – крутнувшись, він подав руку Алізеї: – Дьєро Рандар! Я знаю майстерню, де шиють набагато краще! – і під звуки обуреного хапання ротом повітря, вони покинули приміщення.

Підсадивши дівчину на кроґа, Ренсел не став підіймати тварину в повітря, й Тарі просто потрусила вуличкою. Поки вони так їхали, Алізея з цікавістю відмічала, що здебільшого тут переміщались або пішки, або в екіпажах, в які було запряжено дивних напівпрозорих коней, котрих вона тільки-но роздивилась, тому що перший раз їй було не до цього. Помітивши, з яким подивом вона озирається на них, Ренсел пояснив:

– Це магічні коні. Несправжні. Щось на зразок артефакту у вигляді тварини. Дуже вигідно: швидкі, витривкі, їсти не просять. Заряджають, як всі артефакти, але їхнього заряду вистачає надовго.

– А кроґи? – Алізея напівобернулась до нього.

– Кроґи? – його дихання лоскотливо ковзнуло її щокою, чомусь бентежачи таким простим дійством. – Їх важко приручати, тому, це дозволено лиш військовим, котрі вміють встановлювати з тваринами ментальний контакт.

В цей момент вони порівнялись явно з пекарнею, оскільки звідти доносились страшенно апетитні аромати, й шлунок Алізеї зрадницьки забурчав, начхавши на всі правила етикету – не йому ж червоніти. А от дівчина почервоніла, ніяково втягнувши голову в плечі, й стиснулась якомога щільніше, наче це могло змусити зрадника замовкнути. Та його голодний лемент було почуто.