Розділ 62

Через два місяці

Каріна

- Невже наважилася? – Слава стоїть позаду мене, наші погляди зустрічаються у дзеркалі.

- Дивне питання, враховуючи це, - проводжу руками зверху до низу по білій сукні.

- Все ж не віриться… - вона хмуриться, закушує губу. - Зізнатися, я вважала, ви побігаєте, повередуєте, та все ж таки зійдетесь.

- Слава, не кажи дурниць. Я вилікувалась давно. Нік мене ніколи не любив. Я пишаюся тим, що ми стали друзями, навіть більше – рідними. Але любов – це взаємність, у нас її ніколи не було. Я хворіла, він страждав за іншою. Тепер у нас син, взаємоповага та довіра. У я виходжу заміж, Нік, не сумніваюся, теж знайде собі файну дівчину.

- А ти впевнена у Платоні?

– Він тобі не подобається? - відповідаю питанням на питання.

З Платоном, і справді, все вийшло дуже швидко. Ми познайомилися в останній місяць моєї реабілітації. Просто зіткнулися в магазині, розмовляли, і я усвідомила, що мені з ним легко та комфортно. Ми розмовляли годинами, він мене на руках носив, вгадував мої бажання. Голова кругом від його уваги, турботи та й краси. Платон дуже статний і красивий чоловік.

Тоді він приїжджав до свого друга. І як виявилося, мешкає в одному зі мною місті в Італії. Мені дуже хочеться хоч раз у житті відчути себе коханою та бажаною, не бути вічною тінню.

Звичайно, це не та зриваюча голову одержимість, яка була з Ніком. Але я цього більше не хочу. Мене влаштовують стосунки з Платоном, його готовність прийняти Тімку.

Я так втомилася почуватися ніким.

Вперше я не тінь! Я бажана жінка і за це я вдячна Платону.

Ми вирішили не тягнути із весіллям. А навіщо?

Можливо, Платон поспішає ще й через відсутність у нас близькості… Розумію, що це безглуздо, я далеко не дівчинка. Але в мене був тільки Нік, і щось досі заважає мені переступити цю межу.

Попереду шлюбна ніч, я розірву останні ланцюги минулого. Починається абсолютно нове життя.

- Та ніби мужик і непоганий, - каже задумливо. - Причепитися нема до чого. Але не відпускає мене відчуття неправильності того, що відбувається.

- Слава, навпаки, все так і має бути! Я йду далі! Я хочу сім'ю! Платон також про це мріє!

- Дивися сама, Карін. Головне - будь щаслива, - цілує мене в щоку і поправляє фату. - Ти в мене красуня! Ідею з операцією я відразу схвалила, і дивись як змінилася. Розквітла!

- Дякую за підтримку! – обіймаю Славу.

Ніколи не думала, що саме ця жінка з темним минулим, яку багато хто досі вважає створінням пекла, стане для мене найближчою подругою.

Ми з нею останнім часом дуже зблизилися. І я знаю, що та Слава у минулому, і зараз – це дві різні жінки. Вона теж переступила через минуле та розпочала нову сторінку свого життя з Адріаном та їхнім сином. Те саме і я збираюся зробити.

- Ти готова? - запитує лукаво.

- Звичайно!

– Тоді вперед! Нехай почнеться весілля!

Микита

От і все. Всі. Справді все.

Тільки ці нехитрі фрази крутяться у мене в голові.

Намагаюся зібрати думки до купи. Проаналізувати те, що відбувається… А в голові тільки це: «ВСЕ».

І так два місяці. Жодних адекватних думок. Я ніби вийшов з тіла і спостерігаю за тим, що відбувається збоку. Нічого не можу збагнути.

Каріна виходить заміж.

На цьому все.

Вона належатиме іншому. Офіційно!

Це правильно?! Вона ж щаслива?

Без сумнівів,так і є. Варто лише згадати, як світяться її очі, як вона посміхається… Оновлена Каріночка, біла, нереальна.

Вона така єдина. Іншої не буде.

Підсумок - я сиджу на березі моря в першому ряду на лавці поруч з Адріаном. Діти граються поруч. Вони у захваті від свята.

Вадим навіть відпустив Марусю на весілля. У них із Васею трапилася чергова бійка. Він знову кричав про розлучення, потім повзав у її ногах, потім навідувався до Вікторії. Вася прибігала до них і влаштовувала скандал, благала її не залишати. Нічого у них не змінюється і навряд чи зміниться. Не моя це справа.

Починається церемонія, грає музика, Платон стоїть біля гарно прикрашеної арки. Добрий мужик, я не раз спілкувався з ним, намагався знайти вади. Старанно рив, нічого не знайшов. Я програю йому по всіх напрямках. Каріна буде з ним щаслива.

Так, у них швидко все закрутилося, але навіщо тягнути? Вони правильно роблять.

От і все… Все… Каріна більше не моя. Вона була моя, а я стільки років не знав. Мій білявий янгол. Кариночка. Жінка мрія.

Все це миготить у моїй голові. Коли бачу, як вона пливе у білому платті. Фата розвивається в руках весільний букет.

Вона чарівна. Нереально гарна.

Так не буває…

Буває! Такою може бути лише кохана жінка.

КОХАНА?

Єдина. Моя. Голубка.

Ось зараз, коли залишається кілька секунд, я усвідомлюю істину, яка завжди була перед носом.

Всі ці роки я не дивився на жодну жінку. Я не шукав стосунків. Я був з Каріною, наївно вірив, що ми товаришуємо, що між нами нічого немає.

Що це було? Самонавіювання? Звичка? Наслідки моєї хворої одержимості Васею?

Не знаю… Але я дуже вправно обманював сам себе.

І тільки страх її втратити остаточно, розплющив мені очі.

Каріна підходить до Платона. Усміхається до нього. Починається церемонія.

Або зараз… або ніколи… Вона чи прийме, чи зненавидить, за зіпсовану церемонію.

Я не можу мовчати. Ніколи собі цього не пробачу. Я маю використати свій останній шанс.

- Каріна! - вскакую зі свого місця.

Вона злякано обертається.

За два кроки долаю відстань, падаю перед нею на коліна.

- Вибач, за те, що роблю, за те, що тріпав нерви, не цінував, за мою сліпоту. Немає мені прощення, але я готовий вимолювати його в тебе все життя.

- Микито, з тобою все нормально? – голос Платона дратує.

- Дай, закінчу, - на мить обертаюся в його бік і знову в здивовані очі Каріни. – І тільки зараз зрозумів, що я не можу без тебе. Ти єдина жінка, з якою я можу і хочу бути. Каріно, я так тебе люблю… знала б ти як… Ти і є моя голубка, ти моя доля… Моє небо, там де ти… Летимо зі мною, білосніжна голубко?