Розділ 24

- Він самий, - Аркаша явно задоволений ефектом від своїх слів.

Костянтин Огнєв слизький та продуманий тип. У нас із ним стосунки не склалися. Багато років він був схиблений на Славці, в результаті вона завагітніла, а в пологовому будинку розіграла смерть дитини. Віддала малу на удочеріння, але в результаті дівчинка опинилася в лапах у професійних жебраків. Костянтину колосальних зусиль коштувало повернути дочку.

Природно, що люба згадка про колишню дружину породжує в Кості дику агресію. Він досі не проти їй шию звернути. Хоч давно щасливий, знайшов свою половинку, у неї народилася ще одна дочка.

Я дізнався про «подвиги» Славки набагато пізніше. Не схвалюю, розумію, що зміюка накоїла, але нашого дивного союзу я не перервав. Ми були потрібні одне одному. Я її двічі врятував від праведного гніву колишнього чоловіка, за що заслужив його зневагу та ненависть. І ось тепер моя дочка в нього…

- Як вона там опинилася? – питаю, розуміючи, що ситуація близька до тупикової.

- Вони її вдочерили, - заявляє посміхаючись. - Зовсім недавно всі документи оформили. Ти ж знаєш, дружина Костянтина очолює благодійний фонд. Дівчинка жила в дитячому будинку, вона їм сподобалася, вони пошкодували та пригріли, - голос – солодка патока. Знає, що ріже без ножа, та насолоджується цим.

- Так самі й знайшли? Саме мою дочку?

- Можливо, їм допомогли звернути увагу...

– Хто?

- О, мій любий друже, - облизує верхню губу, - Це вже дуже багато питань. Я сьогодні щедрий. Але й моя благодійність має межу.

- Викладай, Аркаша! – ледве стримуюсь, щоб мій кулак не зустрівся з його обличчям.

– Я можу допомогти з дочкою. Але тобі доведеться постаратися запропонувати мені щось дійсно цінне, - з самовпевненим виглядом закидає ногу на ногу.

Всі. Капкан зачинився. Він нічого не скаже. Знаю.

- Без мене ти до Славки не підступишся.

- Та я і з тобою не дуже просунувся. Поки що від тебе допомоги, - складає великий і вказівний палець у кільце, - Нуль. Ти, звичайно, можеш звернутися до свого друга Богдана. Тільки він не допоможе, - продовжує знущання. - Так що, Нік, добре обмізкуй, як тобі вирішити мої питання. І тоді, можливо, я буду більш схильний надати тобі інформацію або допомогти.

Кривава пелена опускається на очі. Занадто складний день. Нерви не витримують. Усередині вибух.

Зриваюся з місця. Хапаю Аркашу за поли халата, піднімаю з крісла та роблю те, що так давно хотів. Знайомлю його ніс із моїм кулаком. Він падає, тримається за носа, пальці забарвлюються кров'ю.

З його кишені випадає телефон. Екран запалюється, звук повідомлення, бачу на екрані фотку Карінки до операцій та її повідомлення:

«Вадиму треба віддати Вікторію».

Чого? Екран гасне, а я продовжую на нього дивитися. Наче це я щойно отримав удар, та такої сили, що не можу зібрати себе. В голові порожнеча, думки чіпляються одна за одну.

Підлітаю до Аркаші, який лежить на підлозі, трясу його.

- Як Каринка з тобою пов'язана? Виходить, Вікторія в тебе? Ви у парі працюєте? Ви коханці? - я в сказі. Невже і ця туди ж… як Васька… купа мужиків…

Чому всі жінки такі брехливі? Чи є хоч одна нормальна? Чи це мені так щастить, що на моєму шляху одні безсовісні інтриганки, наскрізь просочені лицемірством?

Тут трапляється щось дивне. В Аркаші прокидається щось страшне, в одну мить в очах спалахує вогонь і його кулак летить у мій бік. Не встигаю ухилитися. Він налітає на мене. Хапає за горло.

- А тепер слухай мене, розумнику, - кудись зник солодко-зміїний вираз обличчя, зараз він схожий на кровожерного хижака, - Одне слово, одна дія в бік Каріни. І мене ніхто не зупинить, мені начхати вигідний ти чи ні. Я тебе розмажу, примушу страждати так, що ти зрозумієш - все, що було до цього дрібниці, - каже повільно, зло, впиваючись у мене поглядом.

- Ого, як коханку захищаєш? - усміхаюся, витираючи кров з розбитої губи тильною стороною долоні. – А навіщо тоді тобі Славка? Ти вже знайшов їй заміну.

Вивертаюсь та б'ю його кулаком під ребра. У мені теж вирує лють. Відкриття зачепило набагато більше, ніж я міг припустити.

Здавалося б, яка мені різниця з ким вона розважається? А ні, бридко від усвідомлення, що вона ще гірша, ніж я про неї думав.

Валяємося по підлозі з Аркашею, дубасимо одне одного і сиплемо прокльонами. Випускаємо лють на волю. Адреналін вирує в крові, і противник як з ланцюга зірвався. Ніколи не думав, що інтелігентний, манерний Адріан здатний так битися. Але він показує свою силу і не думає здаватися.

- Не коханка вона мені! – гарчить та завдає мені чергового удару.

- Так тільки за кохану жінку можна битися, - відповідаю йому тим самим.

- Не тільки, Ворон...

Не знаю, скільки часу ми змітаємо все на своєму шляху.

Припиняємо одночасно. Лежимо в різних кутах, важко дихаємо та дивимося одне на одного.

- Будь моя воля, я б тебе в тюрмі гнити до кінця життя примусив. Через Каринку на волі ходиш.

- Потураєш капризам своєї коханки?

- Йди геть, Нік. Поки що даю таку можливість, - піднімається, тримаючись за бік, іде до столу, робить кілька жадібних ковтків мінералки.

Виходжу від Аркаші, злий як скажений пес.

Дістаю мобільник.

- У прольоті ти, Славко, - говорю, коли чую її сонний голос.

- Що в тебе знову трапилося, - бубонить незадоволено.

- Не знаю, втішу тебе чи розчарую, але Аркаша знайшов тобі заміну.

- Чого? - верещить так, що доводиться телефон від вуха прибрати. Оглухнути можна. - Хто вона? Та я її…

- Ось як. А переконувала мене, що Аркаша тебе дістав і не потрібний. Хочеш, щоб відстав, - підколюю, без злості, швидше, по-дружньому.

- Він мій, - ніколи раніше не чув у її голосі стільки рішучості та розпачу.