84

***Фантом***

​Я не знав достеменно, куди мене занесе. Єдине, про що подумки благав усі вищі сили — опинитися не надто далеко в минулому. Час — річ нестабільна. Він міг погратися зі мною, відкинувши десь на п'ятдесят років назад.

​З одного боку, це було б не так уже й погано, оскільки з'явилася б можливість виправити все ще на самому початку: не допустити розмови Мерідії з Карлом і взагалі знайти та знищити цього клятого негідника задовго до сьогодення, щоб він більше не отруював собою світ. Але з іншого боку, минуле могло змінитися. І, скоріш за все, так і сталося б, адже хронологія подій у теперішньому повністю обірвалася. Я мав лише один єдиний шанс усе виправити й дуже боявся схибити.

​Відчувши, як повітря різко вдарило в обличчя, я розплющив очі. Артефакт виконав своє призначення.

​На щастя, він переніс мене саме в той дерев'яний будиночок. Мерідія вже стояла біля вікна, тривожно визираючи назовні — вона щойно помітила наближення Карла з його моторошним військом. Не зронивши ні слова, я відкинув на м'яку перину лати, які приготував для неї, та власноруч викуваний за допомогою магії меч.

​Підійшов і міцно притис тендітну красуню до себе, вдихаючи приємний аромат її волосся.

​— Фантоме? — в її мелодійному голосі забриніло щире здивування. Вона злегка відсторонилася, заглядаючи мені у вічі. — Гей, ми ж нещодавно бачилися.

​— Знаю, люба... але просто не втримався, — збрехав я, чудово усвідомлюючи, що не маю жодного права розповідати їй про нашу жахливу поразку в тій, минулій лінії часу. У цій реальності бою ще не було, і Карл нікого не вбив.

​— Нам слід поквапитися, — видихнувши, дівчина слабко посміхнулася й спробувала повернутися до вікна.

​— Зачекай, — я стримав її на місці, обережно, але міцно тримаючи за плечі. — Квітка Життя... Я нарешті зрозумів, для чого вона нам потрібна. Збагнув, як скористатися нею, щоб перемогти.

​— Квітка Життя? — перепитала Мерідія, здивовано вигнувши брову. — Якщо мені не зраджує пам'ять, вона повертає до життя померлих. Це і є її призначення.

​— Не тільки, — я відчайдушно захитав головою. — Карл занадто довго живе на землі, він володіє найтемнішою прадавньою магією, з якою нам несила боротися.

— Звідки...

Я жестом зупинив кохану, яка вже відкрила рота, щоб запитати.

— Не зараз, рибко. Будь ласка, вислухай мене.

​Вона слухняно замовкла й ледь помітно кивнула.

​— Сама по собі Квітка Життя — могутній артефакт. Але якщо ми наповнимо її магією наших стихій і найсильнішою зброєю у світі — коханням, вона знищить те прадавнє зло, що живе в Карлі.

​— Ти маєш на увазі... що у Квітки буде забагато сили й через це виникне зворотний ефект? Вона не оживлятиме, а навпаки — забиратиме життя? — вражено перепитала блакитноволоска.

​— Так. Станеться перевантаження чарами, і властивості артефакту зміняться на протилежні.

​— Ти впевнений у цьому?

​Я дивився в найчарівніші небесні очі, які належали моїй коханій жінці, й понад усе хотів би збрехати їй, ствердно кивнувши. Але це було лише моєю здогадкою. Я не знав звідки взялося це знання, та щойно розплющив очі після перенесення, як чітко відчув цю істину всередині себе. Я схилявся до думки, що хтось вирішив у такий спосіб допомогти нам.

​Мерідія мовчала лише мить. Закусивши нижню губу, вона судомно обмірковувала мою божевільну пропозицію.

​— Гаразд, — нарешті твердо мовила вона. — Зробімо це.