80

***Міра***

​Коли ми опинилися у поселенні тролів, то відразу передали друзям Квітку Життя, а самі гайнули до Інферуму. Нам був потрібен ще один артефакт — медальйон Фатума, брата мого коханого демона.

​Як з'ясувалося пізніше, цей артефакт мав колосальну силу: він єдиний міг буквально переписати історію. Але був один нюанс — це можна зробити лише раз. Якщо спробувати вдруге, лінія часу неминуче зміститься, що призведе до фатальних наслідків. Наприклад, до зникнення когось із друзів чи знайомих — час просто зітре їх із буття у покарання за повторне використання медальйону долі.

​Ми мали перемогти Карла. І було б добре, якби нам взагалі не довелося використовувати наші артефакти. Принаймні, не повертатися в минуле.

​Із позитивного: Фатум уважно вислухав нас із Фантомом та без зайвих запитань передав свій іменний медальйон. Довгих розмов і, відповідно, затяжних прощань не було. Я навіть не встигла перекинутися бодай кількома словами зі своєю ліпшою подругою Лінель. Однак, якщо ми переможемо, то обов'язково зустрінемося на нашому з Фантомом весіллі. Так-так, ми вирішили забабахати шикарне, грандіозне свято відразу після епічної битви! А те, що вона буде епічною, я знала так само чітко, як і те, що травичка зелена.

​Маючи на руках два настільки потужних артефакти, ми не просто сиділи й чекали на прибуття Карла з військом, а розробляли власний план захисту. Тролі на чолі з Фіоном були вправними воїнами й володіли різноманітними видами зброї, тому за них я взагалі не переймалася. Люций та Калісса теж не пасли задніх. Остання, до речі, чудово показала себе, коли ми вперше зустріли тролів. Ну, а Люций... він довів свою прихильність та відданість, врятувавши нас від птахів Судного дня. Одним словом, зібралася справжня команда мрії, націлена виключно на успіх.

​Час пролетів надто швидко, і ось настала та сама тривожна мить.

​Я сиділа в дерев'яному будиночку, повільно сьорбаючи теплий трав'яний чай, який мені колись порадила подруга як дієвий засіб для заспокоєння розхитаних нервів. А цього добра у мене нині було вдосталь.

​Зненацька з вулиці долинув такий страшний, гуркіт, що здавалося, ніби сама земля розверзлася і з її надр виповзли найжахливіші потойбічні страховиська. Я підскочила до вікна й визирнула назовні. З моїх грудей мимоволі вирвався переляканий зойк.

​Навкруги все було чорним від кількості воїнів потойбічного війська, яке зібрав Карл де Бардо. Чомусь раніше я наївно гадала, що проти нас виступить звичайна королівська гвардія, але ні. Чоловік удався до прадавньої, найтемнішої з усіх можливих магій.

​Правитель Ламантії їхав попереду на вороному скакуні, величезні очі якого миготіли в темряві, мов згаслі зірки. А за ним нескінченною чорною хмарою тяглися чудовиська. Вони не мали облич, а їхні тіла вкривала блискуча, слизька луска, схожа на зміїну.

​— Що це таке?.. — прошепотіла тремтячими вустами.

​Я не втримала в руках чашку з чаєм — пальці безвільно розтислися, і вона впала на дерев'яну підлогу, наостанок гучно цокнувши. Кілька гарячих крапель потрапили на мою сукню, та я вже на це не зважала, як не переймалася й тим, що пахучий трав'яний відвар повільно розпливався темною калюжкою.

​— Одягай швидше! — я навіть не помітила, як до будиночка стрімко увійшов Фантом.

​Він кинув на ліжко міцні шкіряні лати з темними металевими вставками, які надійно захищали найвразливіші частини тіла.

​— І ось... мало не забув, — чоловік протягнув мені довгий, витончений меч. На вигляд він здавався неймовірно міцним.

​— Що це за зброя? — запитала я, обережно торкаючись пальцями прохолодної сталі.

​Метал миттєво відгукнувся на мій дотик — я чітко відчула знайомий, рідний поклик води, моєї власної стихії.

​— Ти все правильно розумієш, рибко, — тепло кивнув демон. — Ця зброя створена за допомогою вищої магії. Я викував її спеціально для тебе, взявши сили з нашого істинного зв'язку. В цьому мечі живуть дві протилежні стихії — вогонь і вода. Він сильний. Так само, як і ти.

​Більше ми не розмовляли. Час для розмов у нас обов'язково ще буде. Але тільки після нашої перемоги.