78

***Міра***

​Зручніше вмостившись на своєму дорогоцінному троні, Біла відьма відкинулася на спинку і граційно закинула ногу на ногу. Її тендітна рука повільно погладжувала підборіддя, а ми просто чекали. Жінка сказала, що пора перейти до випробування, а натомість лише тягнула час. Однак ніхто з присутніх не наважувався їй нічого сказати — мовчали, мов води в рот понабирали.

​— Отже, — зрештою озвалася володарка Лісу Страхів, — я поставлю тобі незвичне питання. Але ти знаєш на нього відповідь. Просто маєш дослухатися до себе, бо все приховано всередині тебе.

​Ми з Фантомом спантеличено перезирнулися. Те, що випробування розуму включатиме в себе питання, було зрозуміло від початку. Але ми думали, що це буде щось на кшталт мудрої стародавньої загадки, а не чогось, що напряму пов'язано зі мною!

​— Белло, ти впевнена? — голос Хорола видався мені щиро здивованим, ніби він очікував геть іншого.

​— Ти ж знаєш, як мені набридло це все, — тоненький пальчик відьми знову постукав по підборіддю. — Але правила...

​В очах стража промайнуло непідробне хвилювання. Так переймаються лише за найдорожчих серцю людей.

​— Я, — вона легенько поплескала себе по грудях, — найголовніше правило тут. І я сама буду вирішувати, як саме проводити це випробування.

​Хорол тихо вилаявся. Слів я не розібрала, але впевнена, то було чисте невдоволення, загорнуте у неприйнятні для витончених жіночих вушок слова.

​— Можуть бути проблеми, — сказав він, дивлячись тільки на відьму, немов окрім них двох у цій печері взагалі нікого не існувало.

​Пухкі вуста жінки незадоволено стиснулися, а долонька гучно ляснула по кришталевому підлокітнику:

— Хороле, останнє слово за мною! Я тобі пропонувала свободу, але ти відмовився. Якщо передумав — скажи, і я відпущу тебе. Ти житимеш...

​— Ні! — різко випалив той, і я помітила, як заходили жовна на його мужньому обличчі.

​Між ними без сумніву іскрило. Глибокі почуття, які сягали сивої давнини, — це єдине, що спадало мені на думку під час спостереження за цією сценою.

​Демон поруч зі мною демонстративно й гучно прокашлявся:

— Вибачте, але у нас не так багато часу, — мовив він, пильно вдивляючись в обличчя Білої відьми.

​Якщо її й зачепила зухвалість князя, вигляду вона не подала. Навпаки, розсілася ще зручніше, гордо тримаючи рівну спину й розправлені плечі.

​— Ніхто не може... — Хорол смикнувся у наш бік, його людське обличчя загрозливо потемніло.

​— Припини влаштовувати сцени, страже, — у мелодійному голосі володарки лісу чітко прозвучав наказ і суворе попередження. — Гаразд. Тепер продовжимо. Отже, питання: де він, — її витончений пальчик вказав прямо на Фантома, — найбільше в світі мріє бути? Я маю на увазі не тільки сьогодні чи цієї конкретної миті, а взагалі. Місце, де демон понад усе бажає опинитися?

​Я так і завмерла з широко роззявленим ротом. Упевнена, якби в цій печері водилася якась комашня, вона точно опинилася б у мене на язиці. Ну звідки мені знати де саме Фантом хоче бути?! Я тільки нещодавно повернула свої спогади, і, якщо вже на те пішло, там не було жодного натяку на його мрії про подорожі чи якісь особливі місця!

​— Май на увазі, — втомлено додала відьма, — часу на роздуми у тебе небагато. П'ять хвилин, після чого ти маєш дати остаточну відповідь. Вгадаєш — я віддам тобі Квітку Життя. Схибиш — Хорол... — її холодний погляд упав на вірного підданого, — стратить вас обох.

​Як саме стратить, вона не уточнила, але, гадаю, це вже було не найважливіше. Головне — добряче поміркувати, аби назвати правильну відповідь.

​«Фантоме...» — подумки покликала я.

​— Магія істинного зв'язку заборонена! — прогримів розлючений голос Хорола. — Те що ви скористалися нею в бою з Каліопом, не означає, що ви можете повторити це тут.

​— Чотири хвилини, — буденно озвалася зі свого місця Біла відьма.

​І де ж хотів опинитися князь? Мені б зрозуміти, в який бік спрямувати свої думки! Але, як на зло, в голові зараз панував суцільний вакуум і дзвінка порожнеча.