77

​***Міра***

​Виявилося, не тільки мій демон міг створювати портали. Хорол — він же страж Лісу Страхів — помахав руками, тихенько бурмочучи щось собі під ніс, і я оком не встигла кліпнути, як ми опинилися у великій, просторій печері.

​Позираючи на всі боки, я відразу помітила руни, вирізьблені від кам'яної підлоги до самісінької стелі. Їх тут були сотні, навіть не так — тисячі! Вони м'яко світилися, даруючи печері своє таємниче сяйво. По центру стояло підвищення, а на ньому — кам'яні плити, на яких лежала велетенська книга. Я таких ще ніколи в житті не бачила. Цікаво, скільки в ній сторінок? Б'юся об заклад, більше кількох тисяч.

​— Вітаю, любі гості, — тихий, якоюсь мірою навіть муркотливий голос привернув мою увагу.

​Я різко крутнула головою і помітила її. Це була жінка неймовірної вроди з довгим, білосніжним, мов перший сніг, волоссям. Її очі блищали кригою, ніби скло, на якому мороз вирізьбив свої неповторні візерунки. Витончена сукня з оксамиту в поєднанні з шовком спадала шарами, легка й повітряна. Плечі відьми були відкриті, а за спиною тріпотіла накидка — темна, мов сама ніч.

​— Белло... — Хорол підплив до відьми, обережно взяв її долоню та, наче галантний кавалер, притягнув до губ. Поцілувавши тильний бік, він, як мені здалося, вельми неохоче її відпустив.

​— Отже, ви пройшли два випробування, — жінка попрямувала у протилежний бік печери.

​Я відразу й не помітила, але там стояв помпезний, витончений трон, інкрустований силою-силенною діамантів, а сам він був зроблений із цільного кришталю. Святі крабики! Я ніколи в житті не бачила нічого подібного. Знаю, що не вперше це кажу і постійно дивуюся, але мене можна зрозуміти: не кожного дня знайомишся з істотою, якій багато тисяч років і яку абсолютно всі вважають жорстокою, обходячи її ліс десятою дорогою.

​— Так, пані, — заговорив Фантом, зробивши крок уперед. — Ми пройшли два випробування і готові перейти до третього. Якщо ваша ласка, ми б не хотіли марнувати час, адже Квітка Життя потрібна нам якнайшвидше.

​Із грацією норовливої кицьки жінка покрутила рукою в повітрі. Здавалося, вона чаклувала, втім, я могла й помилятися.

​— Усім потрібна Квітка Життя, але не всі гідні отримати її. Вам відомо, що досі нікому це не вдавалося? — Біла відьма пильно поглянула на мене. Запитувала вона в обох, але не зводила прискіпливого погляду з мого обличчя. — Дівчинко, навіщо вам така могутня магія? — буденно поцікавилася вона.

​Переді мною постав вибір: розповісти від початку до кінця всю свою слізливу історію, але чи стане така могутня чарівниця слухати її? Навряд чи.

​— Для захисту від несправедливості, — лаконічно й прямо відповіла я, гордо піднявши голівку.

​— Для захисту? — співрозмовниця здавалася щиро враженою такою відповіддю. — Ще ніколи мені не доводилося чути, щоб Квітка Життя, яка створена для повернення істот із мертвих, була потрібна комусь для захисту. Це ж не її призначення.

​— Пані, — втрутився демон, знову виступаючи наперед. — Принцеса Мерідія хотіла...

​Різкий змах руки відьми миттєво спинив його.

​— Я розмовляю з дівчиною, — промовила Белла тихо, але в її голосі бриніла така колосальна сила, що заперечувати не виникло й бажання. — Продовжуй, — наче нічого не трапилося, її холодний погляд повернувся до мене.

​Я важко ковтнула слину і, подумки зібравшись докупи, змусила себе посміхнутися:

— Розумієте, пані...

​— Називай мене Беллою, — м'яко перебила вона.

​Мимоволі я закусила губу. Хвилювання прокотилося тілом прохолодною хвилею.

​— Нам долею призначено бій, — почала я здалеку. — Якщо ми переможемо, то повернемо королівство законному правителю. Однак у випадку нашої поразки зло продовжить свої діяння. Воно не спиниться тут, а піде далі, мов страшна хвороба, і ростиме в геометричній прогресії.

​— Це все? — перепитала жінка дещо розчаровано.

​— Ні, — я заперечно похитала головою. — У минулому я наробила багато помилок. Скривдила тих, — я інстинктивно поглянула на Фантома, — хто цього геть не заслуговував. І я не можу змінити того, що вже трапилося. Але всім серцем бажаю піти в майбутнє з чистим сумлінням і з гордістю за свої вчинки. Прагну стати тією, що жертвує, а не забирає. Подарувати тепло, випаливши зі скривдженого серця той біль, який я колись принесла.

​— Гадаєш, Квітка Життя спроможна на це? — пролунало нове питання, на яке ми всі чудово знали відповідь.

​— Так. Бо саме ця чарівна квітка допоможе нам учинити правильно. Не тільки для себе чи через страх за власну шкуру, а для тих, хто цього справді потребує. Лише роблячи добро іншим, ми прокладаємо шлях зі світла у власних серцях.

​Боковим зором я помітила, як на мене дивився Фантом. В його очах світилися безмежна гордість, повага і щось настільки глибоке, від чого всередині все затріпотіло.

​Якийсь час Біла відьма мовчала, пронизливо вивчаючи мене. А коли нарешті заговорила, то здивувала тим, що в її голосі вперше з'явилося щось віддалено схоже на тепло:

​— Твоя відповідь прийнята. Тож тепер перейдімо до випробування.