73

​***Міра***

​Стояти на місці було вельми поганою ідеєю, тож, ігноруючи заклики Фантома, я щосили розмахнулася гіллякою і копнула по зеленій макітрі однієї з рослин.

​— Пульки-пульки! — забелькотіло те диво, затрусившись, ніби в лихоманці.

​— Тюпки-тюпки! — зашамкотіло інше створіння, замахнувшись на мене невідомо звідки взятою лапкою.

​Такою довгою... Чи це вона просто на моїх очах видовжилася? Я придивилася: і справді, лапка росла мов на дріжджах! Така довжелезна ліана, якою з легкістю можна було б обмотати когось, щоб не плутався під ногами.

​— Святі крабики! — гучно прокоментувавши побачене, я почала нещадно лупцювати всіх навкруги своєю гілкою.

​«Хрусь! Хрясь!» — звуки, які лунали Лісом Страхів, щойно моя деревина торкалося зелених ворогів.

​— Ха-ха-ха! — гучно реготав Хорол. Боковим зором я помітила, як він схопився за живіт.

​«А йому смішно! Ну, я тобі покажу...» — подумала я собі тихенько, та в голові враз заклекотіло попередження:

​«Навіть не думай, рибко, бо матимеш справу зі мною!»

​«А ти не підслуховуй і не влазь!» — відгукнулася подумки я.

​Мій погляд знайшов демона, який із точністю бувалого воїна знищував ожилі бур'янці, що тягнулися до нього своїми довгими лапищами. Фантом ніби відчув, що я дивлюся на нього, й озирнувся. Наші очі перетнулися лиш на мить, але в цьому короткому погляді було все: тепло, ніжність, хвилювання, тривога... і безмежне кохання.

​— Гаразд, будемо вважати, що ви пройшли це випробування, — страж лісу дзвінко сплеснув у долоні.

​У ту ж мить усі рослини піднялися в повітря і, замахавши лапками, порозліталися врізнобіч, мов сухе листя від осатанілого вітру.

​— Що? — забубоніла я, приголомшено роззираючись довкола. — Яке таке випробування?

​Упевнена, якби мої вії не трималися міцно за повіки, вони точно б злетіли в небо від здивування.

​— А ви думали, що ви перші, хто прийшов за Квіткою Життя? — серйозно перепитав Хорол. — Маю вас розчарувати: таких охочих на моєму віку була незліченна кількість. І всі вважають, що квітка має належати саме їм. Але ви забуваєте: вона сама повинна обрати. А для цього кожен, хто бажає її отримати, має на ділі довести свою вправність, розум і силу.

​Мій пальчик таки злетів до кінчика носа, несвідомо почухавши його.

— І що це за випробування було?

​— Вправність, — не забарився з відповіддю страж. — Ось ти, блакитненька, — його очі зблиснули, коли він поглянув на мене, — відразу зорієнтувалася й знайшла чим дати відпір. А ти, — Хорол повільно перевів погляд на демона, — чоловік, що досконало володіє мечем. А ваш спільний бій... О, він нагадав мені танець. Таке собі пристрасне танго.

​— То ти, я бачу, великий знавець! — мовила я. Останнє, про що я могла б подумати, це те, що хтось на кшталт Хорола розбирається в танцях.

​— А Біла відьма? — невідомо навіщо запитав Фантом.

​Він уже встиг сховати меч у піхви і, варто зазначити, мав зараз досить привабливий вигляд. Кілька світлих пасом упали на його могутнє чоло, де блищала краплинка поту, яку він швидко стер рукавом мундира.

​— А що Белла? — склавши на грудях руки-крила, перепитав Хорол.

​— То її ще й Беллою кличуть? — я не зчулася, як питання саме вилетіло з рота.

​— У всіх є імена, — страж байдуже знизав плечима, мовляв, що тут такого.

​— Але ж не у Білої відьми! — не вгавала я.

​— Рибко, — покликав князь, підійшовши ближче.

​Його рука по-власницьки обвила мою талію, міцно притягуючи до себе.

​— Не будемо сперечатися.

​— Та хто сперечається? — надувши щоки, мов хом'як, пирхнула я. — Просто цікаво стало.

​— Вам потрібна Квітка Життя? — гримнуло питання стража. — Якщо так, то продовжимо. Попереду випробування сили та розуму. До речі, для наступного завдання необхідно, щоб ви самі обрали того, хто його виконає. Але ви повинні розуміти: якщо один бере участь у випробуванні сили, то інше — завдання на розум — дістанеться вашій половинці.

​Закінчивши, страж кинув на нас проникливий погляд, у якому чітко читалося: «Я знаю, хто ви й на що здатні».