69

​***Міра***

​Я навіть не помітила, коли моя сукня опинилася на підлозі. Ковзнувши вниз, вона опустилася прямісінько біля ліжка — м'яко, без жодного звуку. Прохолодне нічне повітря лизнуло розпечену від поцілунків шкіру, а я лиш тихо зойкнула від несподіванки, усвідомивши, що маю надто відвертий вигляд. Жоден чоловік ще не бачив мене такою вразливою.

​— Все гаразд, — гаряче зашепотів Фантом, обережно вкладаючи мене на постіль, що пахла свіжими травами.

​Простирадла приглушено зашаруділи, щойно я опинилася притиснута до них вагою його тіла.

​— Ти впевнений, що...

​Я так і не змогла закінчити, оскільки демон знову заволодів моїми вустами, вкладаючи у цей поцілунок усе своє притлумлене бажання та шалену потребу в мені. Це нагадувало боротьбу, однак не запеклу, а відчайдушно-млосну. Вона подобалася мені, як і те, що князь пестив кожен мій вигин, ніби намагався запам'ятати його, закарбувавши у пам'яті на все життя.

​Вчепившись руками в його міцні плечі, я майже не контролювала натиску — мої нігті впилися в його шкіру без остраху завдати болю. Річ у тім, що стримуватися зараз було найскладнішим завданням у моєму житті. Тим часом його поцілунки ставали дедалі впевненішими. Немов розсип зірок на небосхилі, вони усіяли моє тіло, даруючи неймовірне відчуття легкості. Це скидалося на те, як уві сні ти почуваєшся абсолютно вільним від усього земного, ніби є лиш ти, а решта вже не має значення. Однак тепер нас було двоє: я та мій демон.

​— Я кохаю тебе. Кохаю до божевілля... І навіть якщо ти вирішиш піти — ні за що не дозволю. Ти моя!

​Слова, що вирвалися з грудей князя разом з утробним, горловим гарчанням, змусили мене затремтіти. Проте не від страху, а через ніжне тепло, що розлилося в грудях і гарячою хвилею спустилося нижче, до живота. Я почувалася так, ніби пливу на дивовижному човні, що м'яко гойдався в безкрайому океані почуттів. Відгукуючись на кожен доторк, я мало не мурчала від задоволення. Щось усередині мене напружилося, передчуваючи таку потрібну, солодку розв'язку.

​І Фантом ніби відчув це. Обережно перехопивши мої зап'ястя однією рукою, він зафіксував їх над моєю головою, а далі... далі вже не було його чи мене. Ми возз'єдналися. Стали єдиним цілим, нероздільним не лише в цю мить, а назавжди. Бо це було наше остаточне прийняття істинного зв'язку, підтвердження того, що ми повністю відкриті одне для одного.

​Демон не припиняв цілувати мої губи, не залишивши без уваги шию та ключиці. З його вуст без упину злітали чарівні зізнання у коханні — у почуттях, які він так довго стримував і через які колись вирвав із грудей власне серце. До речі, воно теж не відставало від свого господаря: гучно й шалено билося в унісон із моїм власним.

​Я геть загубилася в руках Фантома. Його ніжність позбавила мене можливості міркувати тверезо, в голові пульсувала лише одна-єдина думка: «Я так кохаю його...»

​Щосекунди мене дедалі сильніше накривали хвилі чистого блаженства. Солодкі, тягучі, звабливі... І коли я подумала, що краще вже бути не може, світ раптом розсипався на сотні тисяч блискучих частинок, наче фантастичний феєрверк тихої місячної ночі. Все тіло вигнулося, вкрите чуттєвими мурахами, які лагідно ковзали розпашілою шкірою. Я б назвала це насолодою у чистому вигляді.

​Князь послабив хватку на моїх зап'ястях. Затремтівши всім тілом і загарчавши крізь міцно стиснуті зуби, він приєднався до мене, досягаючи піку. Крізь збите, важке дихання він, мов дикий звір, заревів:

​— Назавжди моя!

​А я не стала сперечатися, бо була повністю з ним згодна. Ці почуття виявилися сильнішими за нас. І не тому, що колись наші долі були пов'язані магією, а через те, крізь що ми пройшли заради них. Ми подорослішали й порозумнішали, тож тепер дорожитимемо кожною спільно проведеною миттю. Бо вона — безцінна.