68

***Міра***

​На збори ми багато часу не гаяли. А навіщо? Фантом уже натягнув свій похідний мундир, а я... Ну, враховуючи небезпеку, яка на нас чатувала, я обрала приталену сукню кольору темного винограду зі спідницею до п'ят. Проте вона мала вирізи ледь не до стегон, що грало важливу роль, оскільки не обмежувало моїх рухів.

​Демон моє вбрання не оцінив. Схрестивши руки на грудях, він прискіпливо оглянув мене з голови до ніг і, звісно ж, не позбавив себе можливості прокоментувати побачене:

— Мені здається, що в такому вбранні ти привернеш до себе багато зайвої уваги. Особливо якщо почнеш махати ногами.

​Ось і пішли натяки!

— Якщо це ти так ревнуєш, то не варто, — відрізала я. — Сукня в міру стримана, а її колір досить темний, щоб не надто виділятися в пітьмі.

​— Та я не про колір! — його палець красномовно вказав на моє стегно. — Мені не подобається, що на мою жінку будуть витріщатися.

​— Хто?! — пискнула я, не стримавшись. — Отруйні рослини?

​— Ти так кажеш, ніби там немає істот чоловічої статі, — зауважив демон зі скептичним виразом обличчя.

​— А ти так кажеш, — я передражнила його голос та інтонацію, — ніби мало не щодня ходиш у той Ліс Страхів і знаєш, який контингент там сновигає! І взагалі, ми йдемо на смертельно небезпечну місію, а ти тут свої ревнощі показуєш!

​— Ось тобі моє слово, — князь затрусив перед моїм обличчям пальцем, — якщо побачу, що на тебе витріщаються — розірву на клапті того кавалера. — і «кавалера» він ретельно виділив інтонацією.

​— Матінко моя Василинко! — я сплеснула в долоні, закочуючи очі ледь не до самої стелі. — Погляньте-но на цього героя! Ти давай отой свій градус ревнощів знизь, бо замість Лісу Страхів я піду на якийсь бал, де точно повно принців та інших титулованих мужів! — На завершення своєї пломінкої погрози я показала князю кінчик язика.

​Напевно, це було зайвим.

​Почувши мої слова, Фантом вмить підскочив до мене, зменшивши відстань між нами до критично малої. Його руки владно обхопили мою талію, безсоромно притягуючи до себе.

​— Мерідіє, — вкрадливо заговорив він, зминаючи пальцями тканину сукні. — Не грайся з вогнем, бо попечеш свого милого язичка. А він мені ще потрібен.

— ​Ах ти ж!.. — Від цих двозначних натяків я відчула шалений жар, що миттєво прилив до щік. Упевнена, зараз вони нагадували два червоних маки.

​— Припини, рибко, — лагідно погладжуючи лінію щелепи, демон схилився до мого обличчя. Його гарячий подих ліг на шкіру, мов дорогоцінні перлинки — ніжно, майже невагомо. — Від цього ми нікуди не подінемось. Бо так само, як мене вабить твоя врода, тебе притягує моя харизма. — Його блакитні очі лукаво зблиснули. — І щойно ми розберемося з Карлом, я доведу тобі це на практиці.

​Зібравши всю волю в кулак, я вперлася долонями в його тверді груди, щоб він не думав, ніби я так легко здалася під його натиском.

​— А може, мені це геть нецікаво? — максимально байдуже виголосила я, високо піднявши брову.

​— Впевнена?

​Питання, після якого відразу ж послідував поцілунок. Хижий, владний, спраглий. Він ніби нагадував, що поруч зі мною не якийсь там витончений кавалер, а демон, котрий звик отримувати все, чого забажає.

​Однак, здається, мені це подобалося. Навіть не так — я була в повному захваті! Бо почувалася десь між небом та землею, легкою пухнастою хмаринкою, що ширяла в просторі, повністю віддавшись нестримному, дикому вітру.

​Я більше не контролювала себе, тому, обхопивши чоловіка однією рукою за шию, пальці іншої занурила в його волосся, притягуючи ближче. Певно, Фантому теж забракло сил відсторонитися, бо він почав цілувати мене ще палкіше. Його доторки ставали дедалі сміливішими. Він тихо загарчав, легко підхопивши мене на руки.

​Тільки зараз я остаточно усвідомила, до чого все йшло. Проте не відчувала страху — лише непереборне бажання розчинитися в цих сильних чоловічих руках.