67

​***Міра***

​— Тобто ви справді підете в той ліс? — вкотре запитала Калісса, позираючи спершу на мене, а потім на Фантома. — І вас не лякає, що там повно небезпечних магічних істот, які сплять і бачать, щоб когось цапнути?

​— Люба... — Люций лагідно поклав руку на передпліччя дівчини.

​Мої здогадки виявилися вірними: близнюк Карла та провидиця справді мали почуття одне до одного, але приховували це від усього світу. Сумно усвідомлювати, що через одного ненормального чоловіка постраждало стільки закоханих сердець.

​— Ну чому відразу «Люба»?! — пирхнула дівчина, емоційно розмахуючи руками. — Ти хоч їм скажи, що вони надумали вчудити дурницю! Припустимо, у Мерідії вдосталь сил, але ж поглянь на цього демона! Ось тільки-но очуняв, а вже мундира натягнув і сидить, посміхається, ніби нічого не трапилося. Це ж чиста гра!

​Фантом, про якого згадали, миттєво вирівнявся, високо підняв плечі й поважно заговорив:

— Давайте ми самі це вирішимо. До того ж, якщо дехто забув, — його погляд прицільно вказав на Каліссу, — Карл буде тут із дня на день. То що, просто чекатимемо, поки він прийде й полускає нас, як повітряні кульки?

​Якщо дивитися на ситуацію з цього боку, то князь мав рацію. Сидіти склавши руки аж ніяк не можна. Але його ідея, а точніше, цитую: «єдине правильне рішення», була надто небезпечною.

​План демона полягав у тому, щоб викрасти у Білої відьми чарівну Квітку Життя. Вона називалася так тому, що могла підняти на ноги навіть мертвого — одна на цілий світ, неповторна у своєму роді. Але росла вона в темному Лісі Страхів, де завжди панувала ніч, а за кожним кущиком, у траві чи на гілках дерев, ховалася смертельна небезпека. Чого там тільки не було! Починаючи з дрібних бісенят і закінчуючи отруйними рослинами, які, на хвилиночку, могли не тільки розмовляти, а й мали здатність рухатись. Певно, вони збиралися в групки й гасали галопом по лісу, лякаючи всіх, хто наважився туди прийти. Від однієї думки про це спина вкривалася сиротами.

​Але це ще не найстрашніше. Найбільше жахіття лісу — сама Біла відьма. За легендою, вона була створена темрявою, яку поглинуло світло, однак зло в ній завжди рвалося на волю і зрештою перемогло. Зовні відьма виглядала як мила жіночка, яка цілісінькими днями тільки те й робила, що пекла пиріжки. Проте за цією оманливою картинкою ховалося чорне, гниле нутро. Жінка ненавиділа все живе, а харчувалася магічними істотами, і її геть не бентежило, ким саме поласувати. Усіх, кому не пощастило з нею зустрітися, чекала одна доля — запектися в її печі.

​Ну ось туди ми з Фантомом і вирушаємо. Я не про саму піч, а про ліс. Ліс Страхів, де все найжахливіше оживало.

​— Пропоную піти усім разом, — Люций поставив склянку з водою на стіл, гучно гепнувши нею об дерев'яну поверхню.

​— Тю, а чому ж тільки вчотирьох? Давайте покличемо усіх тролів, або ще краще — підемо у Підводне королівство й зберемо ще й той народ! — саркастично відповів Фантом.

​— Ти давай не перебільшуй, — не вгавав брат Карла, — я тобі пропоную реальну допомогу. Між іншим, учотирьох у нас більше шансів забрати ту квітку.

​— Еге ж, — піддакнула Калісса, стиснувши вуста, — і відійти до предків у нас також більше шансів.

​Наша суперечка вкотре зайшла в глухий кут.

​— Рибко, — демон пильно зазирнув мені в обличчя, ніби намагався загіпнотизувати й втовкмачити свою думку в мою голівоньку, — останнє слово за тобою. Але добре подумай, перш ніж відмовлятися від мого плану.

​— І знову за рибу гроші... Вибач, — поспіхом прошепотіла провидиця, ковзнувши по мені стурбованим поглядом. — Це небезпечна затія. Якщо у вас нічого не вийде, ви станете обідом Білої відьми. Просто нагадую, якщо забули.

​Цієї хвилини я перебувала між двох вогнів. З одного боку — Фантом, який усіма руками й навіть ногами був за подорож до Лісу Страхів, а з іншого — здоровий глузд в образі Калісси.

​Та у нас однаково не було іншого виходу. Або ми спробуємо дістати магічний артефакт, а в разі невдачі — квакнемо, або сидітимемо на дупцях рівно, а в результаті прийде Карл і ми, знову ж таки, квакнемо. Вибір без вибору.

​Зваживши в голові всі почуті слова та ймовірні ризики, я прийняла остаточне рішення.

​— Ми підемо до лісу, — озвучила його впевнено, не лишаючи місця для сумнівів.