66

​***Міра***

​Свідомість повернулася до мене потужною хвилею. У скронях забилися два важкі молоточки, перед очима спалахнув справжній буревій, і з'явилося відчуття, ніби мене з розгону вдарили в груди.

​Я повільно розплющила очі й помітила, що досі перебуваю в кімнаті з Фантомом. Моя рука, яка раніше лежала на його чолі, тепер була міцно стиснута гарячою долонею чоловіка. Сівши на ліжко, він обережно заправив мені за вухо пасмо волосся, що впало на очі.

​— Ми зробили це, — з гордістю промовив демон, не зводячи з мене закоханого погляду.

​— Так... — погодилася я слабким голосом.

​Попри щемку радість, яка розлилася тілом, я відчувала дику втому, ніби цілісінький день самотужки тягала мішки з піском. Таке собі заняття, точно не для принцеси. Та, мабуть, я вже й не була нею щонайменше десять років — відтоді, як зникла Мерідія, поступившись місцем водяниці Мірі.

​— Про що ти думаєш? — блакитні очі, що зараз нагадували мрійливі волошки, поглянули на мене з ніжністю.

​— Пусте, не зважай.

​Я піднялася з ліжка, намагаючись сісти рівно на стільці. Коли знепритомніла, то ляпнулася прямісінько в ліжко до Фантома, а тепер відчула себе присоромленою, тож поспіхом намагалася виправити ситуацію.

​— Мені здається, чи ти щось приховуєш? — його брови сіпнулися вгору, вигнувшись у дві здивовані дуги.

​— Та ні... — гірко видихнула я, пригадавши про невідворотний візит Карла, до якого лишалося щонайбільше кілька днів. Як там казав Люций? Два-три дні? Один ми вже благополучно згаяли.

​— Я ж бачу, що ти хвилюєшся. Можеш розповісти мені все, — демон підсунувся ближче.

​Ласкаво погладивши мою долоню, він посміхнувся так, як може лише закоханий чоловік. Від цієї посмішки моє серце зробило дикий кульбіт і щосили гупнуло в ребра.

​— За час твоєї... ем... — важко було підібрати вдале слово, та я все ж зробила це, — відсутності... мене клюнуло пташеня.

​— І тобі боляче?! — схвильовано запитав Фантом, міцніше стиснувши мою долоню.

​— Річ не в цьому, — я похитала головою. — Просто це птах Карла. І, зі слів Люция, він позначив мене, тож ворог буде тут найближчим часом. А ми й поняття не маємо, як із ним боротися! Якщо він з'явиться на чолі армії, то просто знищить поселення тролів ущент. І я вже мовчу про те, що трапиться з усіма нами...

​Ну ось, нарешті я це сказала. Чи стало мені легше? Можливо. Правда — така штука, що потребує свободи. Не можна тримати її в собі, мов дику тварину в клітці, бо прийде час — і вона сама вигризе собі шлях на волю.

​Князь замислено потер підборіддя, дивлячись кудись крізь мене.

​— Так, справи кепські, — погодився він. — Але ми не здамося. Дамо де Бардо відсіч і переможемо його на полі бою.

​Упевненість, із якою він це говорив, нагадувала мені важку артилерію, котра завжди йде напролом до своєї цілі.

​— Гадаєш, тобі вистачить сил? — обережно запитала я, кусаючи губу. — Ну, тобто... після отруєння, — квапливо пояснила, що мала на увазі.

​Бо насправді мене дуже хвилював стан демона: його шкіра зараз була напрочуд блідою, мов старий пожмаканий папір, а темні кола під очима чітко натякали на надмірну втому вкупі з кепським самопочуттям. І куди йому йти? Щоб десь по дорозі впав?

​— Рибко, ти ж сама сказала, що у нас ще є в запасі день. Ми не повинні гаяти його дарма, тож вирушимо на пошуки кількох могутніх артефактів.

​— Що?!

​Я ледве стрималася, щоб не підскочити на місці від подиву. Мені здалося, що мій мозок просто погрався зі мною, підклавши хибні слова замість тих, які насправді промовив Фантом.

​— Я, звісно, не хочу казати, що ти слабак, але, любчику... — я змахнула рукою, показуючи жестом глибоке здивування. — Які артефакти?! Добре, якщо в тебе взагалі знайдуться сили, щоб просто з ліжка встати, а ти вже вирішив кудись чимчикувати!

​В голові раптом промайнула думка, що сказала це в риму. Ох і талановита ж я!

​— Не переймайся. Дай мені годину, і я виглядатиму як справжній лукавий князь, — він зухвало підморгнув мені, як робив це вже багато разів до цього.

​— Еее... але зараз ніч! — апелювала я важливим фактом.

​— Ти боїшся темряви? Не хвилюйся, рибко, я захищу тебе.

​Ну, якщо вже Фантом почав жартувати, то все не так і погано. Я вирішила довіритися йому. А що з цього вийде — покаже час. Принаймні, ми зробимо все заради нашої перемоги.