62

***Міра***

​Зі слів Люция, часу в нас було небагато — два, максимум три дні, але не більше. Усе б нічого, якби не одна малесенька деталь: Фантом досі був непритомний. Жодне закляття де Бардо чи навіть відвари Тофіти не допомагали. Отрута швидко розповсюджувалася його тілом, тому з кожною хвилиною шанси на зцілення невблаганно зменшувалися.

​Занадто схвильована станом демона, я у пів вуха слухала розповідь нашого ламантійського союзника. Запам'ятала лиш те, що він увесь час був у змові з князем розбитих сердець. Колись давно Карл ошукав Фантома, підштовхнувши його укласти договір, згідно з яким бажав отримати мене як бранку. Разом вони вигадали план із цим одруженням... Мабуть, за інших обставин я б образилася, та враховуючи, через що пройшов демон, його можна було зрозуміти.

​Однак вчинкам Карла не існувало жодного виправдання! Він одурив мене, змусивши повірити у підступність князя, але, отримавши ганебну відмову, не заспокоївся, а вичекав паузу й припхався до Фантома з новою пропозицією. Хитрий мерзотник! Скільки років правда ховалася в тіні брехні... Коли думаю про це, всередині аж закипаю від люті.

​Звісно, без хорошого в цій історії не обійшлося. Люций — ось хто знав усе без прикрас, і саме він відкрив демонові очі на підступність свого близнюка. Князь розбитих сердець тоді розлютився не на жарт, і брату правителя Ламантії довелося добре постаратися, щоб втихомирити розтривожене демонське нутро. На щастя, він упорався й навіть запропонував власну допомогу. Ну і як після цього вважати Люция лихим?

​Хід моїх думок перервала Калісса. Обережно торкнувшись мого плеча, вона тихо мовила:

— Уже сутеніє. Ходімо, повечеряєш, і будемо думати, як далі діяти.

​Минув цілий день відтоді, як пташеня помітило мене. Час тікав у вічність, мов пісок крізь пальці, а ми досі не знали, що робити. Троль Фіон — а він же справжній правитель Ламантії! — розповів нам про пророцтво, згідно з яким чарівна принцеса підводного королівства допоможе йому повернути трон. Ось тільки як саме — ніде не зазначалося. Святі крабики! Звідки мені знати, що робити? Це як тицьнути пальцем у небо: ніби й дія, але сенс нульовий.

​— Ще трохи посиджу, — відповіла, подарувавши дівчині слабку посмішку.

​Я залишилася сидіти біля ліжка, де боровся за життя демон. Його груди повільно підіймалися, а потім важко опускалися.

​— Ти й так тут цілий день скнієш, — заперечила Калісса. — Чого доброго, й сама знепритомнієш від безсилля, а Карлу тільки цього й треба.

​У її словах була істина, з якою я не збиралася сперечатись, але не могла просто встати й залишити Фантома. Окрім історії про свого злісного братика, Люций поділився тим, як князь самовіддано захищав мене від птахів судного дня. Підтвердженням цьому слугували численні подряпини на його плечах та шиї — багряні борозни, які при всьому бажанні неможливо було не помітити.

​— Ходімо, — лагідно покликала провидиця.

​Я захитала головою:

— Дай мені ще пів години.

​Ймовірність того, що за цей час я знайду спосіб зцілити демона, була мінімальною, однак мені нічого не лишалося, окрім як перевірити те, що я чула багато років тому про істинний зв'язок.

Дівчина не поспішала йти, ніби зважувала всі «за» та «проти». Зітхнувши, вона востаннє стисла моє плече й повільно рушила до дверей.

Зоставшись на самоті, я поклала долоню на прохолодне демонське чоло.

​— Ох, аби тільки допомогло... — тихо зашепотіли мої вуста.

​Достеменно я не знала, як це робити, тому вирішила повністю покластися на інстинкти. Істинний зв'язок змінював магічних істот після його активації. Наша зустріч відбулася ще десять років тому, отже, цей зв'язок мав бути досить міцним.

— ​Ну, була не була!

Видихнувши, я потягнулася до водного вихору всередині себе.